Більша з двох білих примар кинулась уперед.
Костюмовані моряки несамовито закричали, намагаючись проштовхатися назад супроти хвилі допитливих, що продовжували напирати, а потім почали розбігатися врізнобіч посеред мороку, наштовхуючись на майже невидимі стіни з пофарбованої чорним парусини.
Крозьє, неозброєний, застиг на місці. Він відчув, як величезна тварюка промчала повз нього в темряві. Він збагнув це… подумки доторкнувся до неї. На нього зненацька пахнуло смородом несвіжої крові, гнилого падла. Принцеси та феї скидали із себе маскарадні костюми і теплий одяг, натикалися на чорні стіни й намагалися дістати свої шлюпкові ножі, заховані під численними вдяганками.
Крозьє почув огидний м’ясистий ляпас, коли велетенська рука розміром з тарілку, чи лапа з пазурами розміром з ніж, впала на котрогось з перевдягнених чоловіків. Щось хруснуло, коли зуби, довші за багнет, вгризлися в череп чи перекусили кістку. В дальших кімнатах матроси все ще співали.
З годинника пролунав останній удар. Дванадцята година. Настав новий 1848 рік.
Матроси нарешті дістали свої ножі й розпанахали пофарбовані чорним стіни — пошматовані клапті парусини затріпотіли на вітрі, й за мить їх уже віднесло до палаючих смолоскипів та вогню жаровень, встановлених на триногах на кризі. Полум’я зметнулося високо вгору і майже миттєво охопило канати.
Біла примара кинулась у фіолетову кімнату. Матроси репетували, нажахано тікали врозтіч, сипали прокльонами й штовхалися, деякі вже розпорювали ножами парусинові стіни замість бігти довгим лабіринтом до виходу, і Крозьє розштовхував усіх на своєму шляху, рятуючись від тварюки. Обидві стіни чорної кімнати вже палали. Почувся дикий лемент, і один з матросів у костюмі арлекіна пронісся повз Крозьє, а його «вельська перука» і довге волосся тріщали, спалахуючи ззаду.
До того часу, коли Крозьє проштовхався крізь знавіснілий натовп костюмованих втікачів, фіолетове відділення також зайнялося, а тварюка з криги рушила в білу кімнату. Капітан чув крики десятків матросів, які, погубивши свої маскарадні костюми, котилися попереду білої примари розбурханою пістрявою хвилею. Плетиво майстерно натягнутих канатів, за допомогою яких парусина з дерев’яними підпірками кріпилася до величезного айсберга, тепер теж палало; язики полум’я малювали вигадливі руни на тлі чорного полотна неба. Стофутова стіна криги відбивала вогонь тисячами своїх граней. Самі реї, які ребрами випиналися вздовж палаючих стін ебенової, фіолетової, а тепер ще й білої кімнати, теж зайнялися. За роки зберігання в сухому повітрі арктичної пустелі з дерева випарувалась практично вся волога. Реї спалахували, як тисячофутові шматки труту.
Крозьє облишив сподівання опанувати ситуацію і кинувся бігти разом з іншими, прагнучи вибратися з вогняного лабіринту.
Біла зала вже була вся охоплена полум’ям. Вогненні язики здіймалися над білими стінами, над парусиновими килимками, розстеленими на кризі, над вкритими скатертинами банкетними столами, барильцями та стільцями, а також металевою жаровнею містера Діггла. Хтось у панічній втечі перекинув музикальну шкатулку, і тепер поверхня цього інструмента, виготовленого з дуба і бронзи, виблискувала у світлі полум’я усіма своїми чудовими вигинами.
Крозьє побачив капітана Фітцджеймса, що стояв посеред білої кімнати, — єдиного, хто не мав на собі маскарадного костюма і нікуди не тікав. Він схопив нерухомого чоловіка за рукав плаща.
— Швидше, Джеймсе! Треба вшиватися звідси!
Командир «Еребуса» повільно повернув голову і подивився на старшого за званням офіцера так, наче вперше його побачив. На обличчі Фітцджеймса знову блукала слабка непевна посмішка.
Крозьє грубо штурхонув його.
— Ну ж бо!
Тягнучи за собою Фітцджеймса, що перебував у якомусь сомнамбулічному трансі, Крозьє пробіг через палаючу білу залу, потім через наступну, стіни якої були помаранчевими вже більше від полум’я, ніж від фарби, і влетів у зелену. А лабіринт усе не закінчувався. То тут, то там на кризі лежали і стогнали учасники костюмованого дійства — деякі у пошматованому вбранні, один матрос голий і обгорілий, — але інші матроси зупинялися, щоб допомогти їм підвестися, і волочили їх до виходу. Морська крига під ногами, там, де не палали килимки, була всіяна клаптями маскарадних костюмів та теплого одягу. Більшість цього лахміття або вже палала, або ось-ось мала зайнятися.