Пеніс лейтенанта, ампутований приблизно за дюйм від основи, теж зник. Мошонка розтята вздовж центральної осі, тестикули відрізані. Щоб прорізати мішечок мошонки, сім’яні канатики й туніка вагіналіс[113], знадобилося кілька разів провести лезом. Можливо, на той момент лезо нападника вже затупилося.
У той час як тестикули були відрізані й зникли, рештки основи пеніса залишилися.
Хоча на тілі лейтенанта Ірвінга було багато синців — чимало з них сумісні із симптоматикою прогресуючої цинги, — інших серйозних ран не видно. Цікаво, що на його руках, передпліччях чи долонях нема порізів, які свідчили б про те, що він оборонявся.
Здається безсумнівним, що лейтенанта Ірвінга заскочили зненацька.
Його нападник або нападники перерізали йому горлянку, перш ніж він отримав бодай найменшу можливість захищатися. Потім вони деякий час потрошили його й відрізали геніталії багаторазовими рухами леза.
Готуючи тіло лейтенанта до поховання, яке відбудеться сьогодні ввечері, я якомога акуратніше зашив шию і горлянку, а потім — після того як помістив не цупку, а вже прілу волокнисту матерію (згорнув светра з особистих речей лейтенанта) в його черевну порожнину, щоб вона не виглядала такою зримо порожньою й запалою під мундиром, коли на нього дивитимуться матроси, — приготувався зашивати наповнену таким чином черевну порожнину якомога ретельніше (багато м’язових тканин було пошкоджено або їх взагалі бракувало).
Але спочатку, після деяких вагань, я вирішив зробити щось незвичайне.
Я розрізав шлунок лейтенанта Ірвінга.
Не було жодної особливої причини робити це під час посмертного огляду. Бо причина смерті молодого лейтенанта не викликала жодних сумнівів. Не було також сенсу дошукуватися слідів захворювання чи хронічної хвороби — ми всі, тією чи іншою мірою, страждали від цинги і повільно помирали з голоду.
Але я все-таки розрізав його шлунок. Він виглядав дивно роздутим — хоча на такому екстремальному холоді навряд чи міг настільки збільшитися внаслідок діяльності бактерій і спричинених ними процесів розкладу, — але посмертний огляд не був би повним без дослідження цієї аномалії.
Його шлунок був повним.
Незадовго до своєї смерті лейтенант Ірвінг з’їв велику кількість тюленячого м’яса з шматками шкіри й багато жирної ворвані. Процес травлення ледве розпочався.
Ескімоси нагодували його, перш ніж убити.
Або, можливо, лейтенант Ірвінг обміняв свій далекогляд, сумку й кілька особистих речей на тюленяче м’ясо і ворвань.
Але це було неможливим, бо помічник купора Гіккі розповідав, що сам бачив, як ескімоси вбивають та грабують лейтенанта.
М’ясо тюленя і риба були на ескімоських нартах, які містер Фарр притягнув у табір, використавши для перевезення тіла лейтенанта Ірвінга. Фарр доповів, що повикидав із саней усе інше — кошики, якесь кухонне начиння, речі, прив’язані поверх тюленячого м’яса та риби, — щоб краще розмістити труп лейтенанта на легких нартах.
— Ми хотіли, щоб лейтенантові Ірвінгу було якомога зручніше, — сказав тоді сержант Тозер.
Тож ескімоси мали спершу почастувати лейтенанта своєю їжею, дозволити йому з’їсти її — якщо не перетравити, — а потім знову вкласти свої речі на сани, перш ніж вчинити над ним таку жорстку розправу.
Поставитися до людини як до друга, а потім убити й так поглумитися над її трупом — чи можна повірити в існування такого віроломного, злого й жорстокого народу?
Що могло викликати таку несподівану й різку зміну у ставленні тубільців до лейтенанта? Чи міг він сказати або зробити щось, що порушило їхні священні табу? Чи вони просто хотіли пограбувати його? Невже мідний далекогляд став причиною жахливої смерті лейтенанта Ірвінга?
Є ще одна можливість, але настільки страхітлива й неймовірна, що я ледве примушую себе висловити її.
Ескімоси не вбивали лейтенанта Ірвінга.
Але таке припущення не має жодного сенсу. Помічник купора Гіккі цілком однозначно і чітко заявив, що він БАЧИВ, як шестеро чи семеро тубільців напали на лейтенанта. Він БАЧИВ, як вони крали лейтенантову сумку, підзорну трубу й інші речі, — проте дивно, що вони не вивернули його кишень і не забрали його пістоля. Помічник купора Гіккі сказав сьогодні капітанові Фітцджеймсу — я був присутнім під час цієї розмови, — що він, Гіккі, СПОСТЕРІГАВ оддалік, як дикуни потрошили нашого товариша. Він заховався і спостерігав за всім тим, що відбувалося.