— Джентльмени, — сказав капітан, — ми маємо бути присутніми на похороні. Нам час повертатися.
На зворотному шляху Гаррі Пеґлар обмірковував побачене: замерзлі нутрощі улюбленого офіцера, мертві тіла й усе ще яскраво-червону кров на снігу, зниклі парки, зброя й кухонне начиння, посмертні обстеження доктора Гудсера, дивна заява капітана Крозьє — «ваші свідчення щодо озвучених фактів можуть мені знадобитись у майбутньому», — наче він готував їх до ролі свідків на засіданні майбутнього військового трибуналу чи під час судового розслідування.
Пеґлару не терпілося записати все побачене і почуте в щоденник, який він вів уже так довго. І він сподівався, що знайде нагоду поговорити з Джоном Брідженсом після поховальної церемонії, перш ніж моряки з обох кораблів повернуться до своїх наметів, їдалень та запряжних команд. Він хотів почути, що про все це скаже його любий мудрий Брідженс.
41 КРОЗЬЄ
69° 37′ 42″ півн. шир., 98° 41′ зах. довг.
25 квітня 1848 року
— Де смерте, твоя перемога? Де, смерте, твоє жало?[114] — лейтенант Ірвінг був офіцером Крозьє, але капітан Фітцджеймс мав кращий голос — трохи шепелявий, але вже майже непомітно — і краще давав собі раду зі Святим Письмом, тож Крозьє був вдячний, що той узяв на себе проведення поховальної служби.
На неї зібралися всі моряки з табору Терору, крім тих, хто стояв на вахті, був тяжко хворим, а також тих, хто виконував важливі обов’язки, як Ллойд у лазареті чи містер Діггл і містер Волл зі своїми помічниками, що працювали біля чотирьох плит, знятих з вельботів, готуючи на обід рибу та тюленину, які дісталися від ескімосів. Принаймні вісімдесят чоловік стояли біля могили за сотню ярдів від табору, як темні примари, у савані туману, що все ще клубочився.
— Жало ж смерті — то гріх, а сила гріха — то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі[115]!
Вцілілі офіцери та два помічники капітана несли Ірвінга до могили. У таборі Терору бракувало деревини, щоб зробити труну, але містер Хані, тесля, знайшов такі-сякі дошки, щоб збити ноші розміром з двері, на яких тіло Ірвінга, зараз надійно зашите в парусину, можна було донести до могили і спустити в неї. І хоча через могилу були перекинуті канати, як це заведено на флоті й на будь-якому похороні на березі, глибоко опускати тіло не доведеться. Гіккі та ще один матрос не спромоглися викопати могилу глибше трьох футів — ґрунт нижче цього рівня був дуже мерзлим, твердим як камінь, — тож матроси назбирали багато великих каменюк, щоб закласти ними тіло згори, перш ніж засипати могилу мерзлою землею з жорствою, а потім накласти ще купу каміння. Ніхто насправді не сподівався, що це стане на заваді білим ведмедям або іншим літнім хижакам, але така робота була свідченням любові більшості матросів до Джона Ірвінга.
Більшості матросів.
Крозьє кинув погляд на Гіккі, що стояв поряд з Магнусом Мейсоном і стюардом з «Еребуса», якого відшмагали після карнавалу, Річардом Ейлмором. Довкола цих матросів гуртувалися решта невдоволених — кілька моряків з «Терору», яким раніше, у січні, не терпеливилося вбити леді Сайленс, навіть якщо для цього треба було зчинити заколот, — але, як усі інші, хто стояв довкола могили, вони зняли свої «вельські перуки» та кашкети й закутали носи та вуха у шарфи.
Опівнічний допит Корнеліуса Гіккі, проведений Крозьє в капітанському штабному наметі, був напружений і короткий.
— Доброго ранку, капітане. Якщо ви бажаєте, щоб я розказав вам те, про що вже розповідав капітанові Фітцджеймсу…
— Зніміть шинель, містере Гіккі.
— Перепрошую, сер?
— Ви почули мене.
— Так, сер, але якщо ви хочете дізнатися, як воно було побачити дикунів, що вбивають містера Ірвінга…
— Лейтенанта Ірвінга, помічнику купора. Я чув вашу історію від капітана Фітцджеймса. Чи маєте щось до неї додати або від чогось відмовитися? Виправити щось?
— Е-е… ні, сер.
— Зніміть свій верхній одяг. І рукавиці теж.
— Єсть, сер. Ось, я зняв, сер. А тепер маю покласти одяг на…
— Кидайте його на підлогу, куртки теж знімайте.
— Куртки, сер? Тут збіса холодно… єсть, сер.