Доктор МакДональд, помічник лікаря на борту корабля Її Величності «Терор» — так би мовити, мій тамтешній двійник, — притримується думки, що засолена їжа не така корисна й багата на вітаміни, як свіжі або несолоні харчі, а оскільки рядовий матрос на борту обох кораблів надає перевагу солонині над усіма іншими наїдками, доктор МакДональд побоюється, що дуже засолене м’ясо мало чим допоможе у наших заходах захисту від цинги. Однак Стівен Стенлі, наш лікар на борту «Еребуса», не поділяє цих тривог. Він посилається на те, що окрім 10 000 банок пресервів тушкованого м’яса на борту «Еребуса» наш раціон консервів включає також варену та смажену баранину, телятину, усі види овочів, включаючи картоплю, моркву, пастернак, овочеві салати, широкий вибір супів і 9450[34] фунтів шоколаду. Майже стільки само — 9500 фунтів — лимонного соку було заготовлено як наш основний протицинготний засіб. Стенлі каже, що прості матроси ненавидять цей сік, навіть щедро підсолоджений, який вони мусять щоденно вживати, і одне з першочергових завдань експедиційних лікарів — слідкувати за тим, щоб вони таки випивали ці ліки.
Мене здивувало, що майже всі впольовані офіцерами та матросами обох кораблів птахи були підстрелені головним чином з дробовиків. Лейтенант Гор запевнив мене, що кожен корабель має цілий арсенал мушкетів. Звісно ж, дробовики доцільно використовувати під час такого полювання на пташок, як сьогоднішнє, коли їх убивали сотнями, але навіть раніше в Диско Беї, коли невеличкі загони ходили полювати на оленів карибу та арктичних лисиць, чоловіки — навіть морські піхотинці, які точно можуть дати собі раду з мушкетами, — переважно брали із собою дробовики. Це, звісно ж, є результатом не стільки звички, як надання переваги: офіцери воліють бути англійськими джентльменами, які ніколи не користуватимуться мушкетами чи гвинтівками на полюванні, а однозарядну зброю використовують тільки під час ближнього морського бою, і навіть морські піхотинці користувалися на полюваннях тільки дробовиками. Цікаво, чи вистачить сили дробовика, щоб убити Великого Білого Ведмедя? Ми ще досі не бачили жодного з цих надзвичайних створінь, хоча всі бувалі офіцери і матроси запевняють мене, що ми неодмінно зустрінемося з ними, щойно увійдемо в паковий лід, а якщо не тоді, то вже напевне, коли зазимуємо, якщо будемо змушені це зробити.
Насправді побрехеньки китобоїв про невловимих білих ведмедів, яких я тут наслухався, — дивовижні й жахаючі.
Коли я пишу ці слова, мені повідомили, що течія, чи вітер, чи ймовірна необхідність власне китового промислу погнали обох китобійців, «Принца Вельського» й «Ентерпрайз», від нашого місця швартування і нашої Крижаної Гори. Капітан сер Джон не зможе пообідати з капітаном одного з китобоїв — здається, капітаном «Ентерпрайза» Мартіном, — як планувалося на сьогоднішній вечір.
Можливо, нас більше стосується те, що помічник капітана Роберт Серджент щойно повідомив мені: наші матроси спускають астрономічні та метеорологічні прилади, згортають намет і змотують сотні ярдів закріплених мотузок — леєрів, — які дозволили мені сьогодні вранці здійснити сходження на вершину айсберга.
Очевидно, льодові лоцмани, капітан сер Джон, командор Фітцджеймс, капітан Крозьє та інші офіцери визначилися з нашим найперспективнішим шляхом через вічно рухомий паковий лід.
За кілька хвилин ми маємо віддати кінці від нашого маленького домашнього айсберга й попрямувати на північний захід, і ми рухатимемося доти, доки нам дозволять арктичні сутінки, які здаються нескінченними.
З цього моменту ми будемо поза досяжністю навіть відважних китобоїв.
Наша безстрашна експедиція неначе вирушає у потойбічний світ, і, як сказав Гамлет, далі — тиша.
5 КРОЗЬЄ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
9 листопада 1847 року
Крозьє снився пікнік на Платіпус Понд[35] і Софія, яка пестила його під водою, коли він почув звук пострілу і зненацька прокинувся.