— Ви чули це, містере Бланкі? — спитав Крозьє — Піднімайте свою дупу, і нехай містер Хані допоможе вам дошкандибати до останньої шлюпки містера Годжсона, щоб ви на неї сіли. Швидше. Ми вас поремонтуємо до завтрашнього обіду.
Бланкі посміхнувся.
— А може містер Хані полагодити ще й це, капітане? — Він стягнув з кукси чашу дерев’яного протеза і відстебнув незручне кріплення з ремінців та шматків міді.
— Господи Ісусе, — тільки й сказав Крозьє.
Він нахилився, щоб краще роздивитися скривавлений обрубок з чорною плоттю довкола білої кістки, але одразу ж відсахнувся від жахливого смороду, що вдарив у ніс.
— Так, сер, — сказав Бланкі. — Я здивований, що доктор Гудсер ще досі не почув цього запаху. Щоправда, я завжди намагався стояти з підвітряного від нього боку, коли допомагав йому в лазареті. Хлопці з мого намету знають, що відбувається, сер. Тут уже нічого не вдієш.
— Дурниці, — сказав Крозьє. — Гудсер зможе… — і замовк.
Бланкі посміхався. Це не була саркастична чи зла посмішка, швидше легка, сповнена справжнього гумору.
— Зможе що, капітане? Відтяти мені ногу по стегно? Чорні плями й червоні смуги вже піднялися аж до задниці й мого, як то кажуть, двадцять першого пальця — даруйте, сер, за такі яскраві подробиці. І навіть якщо він мене прооперує, скільки днів мені доведеться лежати в шлюпці, як рядовому Хетеру — впокой. Господи, душу бідолахи, — щоб мене тягнули інші моряки, такі ж утомлені, як я сам?
Крозьє промовчав.
— Ні, — продовжив Бланкі, вдоволено пихкаючи своєю люлькою, — я думаю, буде ліпше, якщо я залишуся тут, на самоті, й просто відпочину й трохи подумаю про те та про се. Я прожив гарне життя. Я хочу трохи подумати про нього, перш ніж біль та сморід стануть такими нестерпними, що мені стане не до розмірковувань.
Крозьє зітхнув, поглянув на теслю, потім на льодового лоцмана й знову зітхнув. Він витягнув з кишені шинелі флягу з водою:
— Ось, візьміть.
— Дякую, сер. Не відмовлюся. Щиро вдячний, — сказав Бланкі.
Крозьє обмацав інші свої кишені:
— У мене немає нічого їстівного. Містере Хані?
Тесля простягнув вкритий цвіллю сухар і шматок чогось зеленішого за дубову кору, що колись, очевидно, було м’ясом.
— Ні, дякую, Джоне, — сказав Бланкі — Я справді не голодний. Але, капітане, ви не могли б зробити мені послугу?
— Що саме, містере Бланкі?
— Моя родина живе у Кенті, сер. Біля Інгтем Моут на північ від Тангбридж Веллс. Принаймні, мої Бетті, Майкл і старенька матінка залишалися там, коли я вирушав у рейс, сер. Я хотів би знати капітане, тобто я маю на увазі, якщо вам поталанить і ви потім матимете час…
— Якщо я повернуся до Англії, то, присягаюся, розшукаю ваших рідних і розповім їм, що ви, сидячи на валуні, курили люльку, посміхалися й виглядали таким задоволеним, як лінивий сквайр[118], коли я бачив вас востаннє, — сказав Крозьє. Він витягнув з кишені пістоль.
— Лейтенант Літтл у свою підзорну трубу помітив тварюку — вона скрадалася за нами весь ранок, Томасе. Незабаром вона з’явиться. Ви маєте це взяти.
— Дякую, ні, капітане.
— Ви впевнені в цьому, містере Бланкі? Тобто в тому, що залишаєтеся? — запитав капітан Крозьє. — Якби ви протрималися… з нами… всього лише тиждень чи трохи більше, ваше знання криги стало б нам у великій пригоді. Хто знає, якими будуть умови на паковій кризі за двадцять миль на схід звідсіля?
Бланкі посміхнувся.
— Якби з вами не залишався містер Рейд, я б зважив на ваші слова, капітане. Поза всяким сумнівом. Але він найкращий льодовий лоцман — після мене, звісно, — якого тільки можна побажати.
Крозьє й Хані потисли йому руку. Потім вони розвернулися й поквапилися геть, наздоганяючи останню шлюпку, яка вже зникала за далеким пагорбом на півдні.
Вона прийшла запівніч.
У Бланкі вже кілька годин як закінчився тютюн і замерзла вода у флязі, яку він необачно залишив лежати на сусідньому валуні. Він відчував біль, спати не хотілося.
На темному небі висілися зірки. З північного заходу подув вітер, як завжди ввечері, й температура повітря впала градусів на сорок нижче свого полуденного значення.
Бланкі поклав свій тріснутий протез, чашу й шкіряні ремінці на сусідній валун. Хоча його діймав біль у гангренозній куксі, а порожній шлунок скрутило судомами, найбільше боліла нога внизу коліна — фантомна кінцівка.