— Містере Горнбі, — сказав Крозьє. — Накажіть матросові Кріспу чимшвидше спуститися вниз і принести сюди свою койку, щоб перенести рядового Хетера на нижню палубу.
— Єсть, сер, — відгукнулися Горнбі та матрос в один голос. Тупіт черевиків по палубі потонув у завиванні вітру.
Крозьє піднявся на ноги і світив довкола своїм ліхтарем.
Важкі поручні, де стояв на вахті рядовий Хетер біля зледенілих мотузяних леєрів, були знесені геть. Крозьє знав, що по той бік пролому замети снігу й льоду спускаються вниз на тридцять[37] або й більше футів, як гірка для катання на санках, але більшої її частини не видно за пеленою снігової заметілі. І жодних відбитків на снігу в маленькому крузі світла від капітанового ліхтаря.
Рувим Мейл підняв мушкет Хетера.
— З нього не стріляли, капітане.
— У таку хурделицю рядовий Хетер не міг нічого побачити, аж поки воно не виникло просто перед ним, — сказав лейтенант Літтл.
— Що зі Стронґом? — запитав Крозьє.
Мейл вказав на інший борт корабля.
— Пропав, капітане.
Крозьє звернувся до Горнбі:
— Візьміть якогось матроса і чекайте поряд з рядовим Хетером, поки Крісп повернеться з койкою, а потім знесіть його донизу.
Зненацька у світляному колі від ліхтаря з’явилися обидва корабельні лікарі — Педді та його асистент МакДональд. Останній легко вдягнений.
— Святий Боже! — вигукнув головний лікар, ставши навколішки біля морського піхотинця. — Він ще дихає.
— Допоможіть йому, якщо можете, Джоне, — попросив Крозьє. Він тицьнув пальцем у Мейла і решту матросів, що юрмилися навколо нього. — Решта — за мною. Приготуйте свою зброю до стрільби, навіть якщо для цього треба зняти рукавиці. Вілсоне, візьміть обидва ліхтарі. Лейтенанте Літтл, прошу вас спуститися вниз і відібрати не менше двадцяти дужих матросів, видати їм повне обмундирування й озброїти мушкетами — не дробовиками, а мушкетами.
— Єсть, сер, — відповів Літтл, намагаючись перекричати ревище буревію, але Крозьє вже рушив уперед на чолі невеликої процесії, оминаючи кучугури снігу і парусинове шатро, що лопотіло на вітрі посеред корабля, вгору по нахиленій палубі на дозорний пост лівого борту.
Вільям Стронґ зник. Клапті його довгого вовняного шарфа, які заплутались в оснащенні корабля, несамовито шарпав вітер. Шинель Стронґа, його «вельська перука», дробовик і одна рукавиця лежали біля поручнів під палубною вбиральнею, з підвітряного боку якої вахтові матроси зазвичай ховалися від негоди, але сам Вільям Стронґ зник. Залишилась лише червона пляма на релінгу, де він, мабуть, стояв, коли побачив величезну примару, що сунулася на нього через сніговій.
Не кажучи ні слова, Крозьє помахом руки відправив двох озброєних матросів з ліхтарями на корму, ще трьох — у напрямку носа, іншого з ліхтарем послав оглянути палубу посередині під парусиновим тентом.
— Скиньте тут трап, будь ласка, Бобе, — сказав він другому помічникові. Другий помічник тяг на плечах бухту свіжого — тобто ще не задубілого — каната з нижньої палуби. За лічені секунди мотузяний трап був скинутий з борту.
Крозьє почав спускатися першим.
Тут, на кризі і кучугурах снігу, навалених уздовж відкритого лівого борту, крові було більше. Її патьоки, що виглядали зовсім чорними у світлі ліхтаря, тяглися по той бік пожежних ополонок до постійно мінливих лабіринтів льодяних гребенів та торосів, швидше відчутних, ніж видимих у темряві.
— Хоче виманити нас туди, сер, — сказав другий лейтенант Годжсон, нахилившись поближче до Крозьє, щоб бути почутим у ревищі вітру.
— Звісно, хоче, — погодився Крозьє. — Хай там що, але ми все одно підемо. Стронґ може бути ще живим. Ми вже стикалися з таким.
Крозьє оглянувся. Крім Годжсона по мотузяному трапу за ним спустилося всього троє — всі решта або обшукували верхню палубу, або були зайняті перетягуванням рядового Хетера вниз. У них був всього лише один ліхтар, окрім капітанового.
— Армітедж, — звернувся Крозьє до баталера зброярні, в чию білу бороду вже набилося повно снігу, — віддайте лейтенантові Годжсону свій ліхтар і йдіть з ним. Гібсоне, ви залишитеся тут і скажете лейтенантові Літтлу, куди ми пішли, коли він надійде з головною пошуковою групою. Передайте йому, щоб він, заради Бога, не дозволяв своїм людям стріляти по будь-чому, доки не переконається, що це не один із нас.
— Так точно, капітане.