Ніхто нічого не сказав на це неправдоподібне припущення. Згадка про ескімосів сповнювала людей страхом після загибелі лейтенанта Ірвінга, по-звірячому зарізаного, та розстрілу вісьмох дикунів 24 квітня. На моє переконання, більшість моряків, попри розпачливе сподівання на порятунок або будь-яку допомогу, радше боялися, аніж покладали надію на зустріч з тубільними племенами. Помста, як стверджували деякі натурфілософи, а мореплавці згоджувалися з ними, є одним з найбільш універсальних спонукальних людських мотивів.
Через дві з половиною години після того, як ми покинули місце нашого нічного привалу, вельбот капітана Крозьє вихопився з вузького розводдя на відкрите плесо чистої води.
З провідної шлюпки, як і з моєї власної, залунали радісні вигуки матросів. На виході з каналу, начебто залишений, щоб позначити шлях, вертикально стояв довгий багор, глибоко увіткнутий в сніг. З північно-західного боку багор побілів від налиплого снігу й скрижанілих дощових краплин.
Але й ці радісні крики померли в зародку, коли тісний стрій човнів вийшов на вільну воду.
Вода була червоною.
Праворуч і ліворуч від виходу з каналу на пласкій кризі ми побачили багряні смуги й плями, що могли бути тільки кров’ю. Від цього видовища мене всипало морозом, а у решти моряків, я помітив, повідвисали щелепи.
— Спокійно, хлопці, — пробурмотів містер Коуч з носа шлюпки. — Це всього лише сліди тюленів, упольованих білими ведмедями, ми бачили такі патьоки тюленячої крові й до цього, влітку.
Капітан Крозьє в провідній шлюпці казав приблизно те саме своїм матросам. Ллє за хвилину ми вже знали, що криваві сліди були залишені не тюленями, розтерзаними білими ведмедями.
— О Боже! — вигукнув Кумбс. Усі моряки покинули гребти. Три вельботи, чотири катери й дві пінаси зійшлися докупи посеред вкритої брижами червонястої води.
З води вертикально стирчав ніс вельбота лейтенанта Літтла. Ми чітко бачили чорні літери назви його шлюпки, єдиної з п’яти, не перейменованої після травневої надгробної проповіді капітана Крозьє, взятої з «Книги Левіафана», — «Леді Дж. Франклін». Човен був переламаний надвоє десь за чотири фути від носа, тож тільки носова частина — зазубрені кінці розтрощених банок і розбитих на друзки бортів ледь виднілися під поверхнею темної крижаної води — трималася на поверхні.
Дев’ять наших шлюпок розійшлися віялом і повільно рушили вперед, а моряки почали збирати інші рештки кораблетрощі: весло, уламки планшира та корми, стернове весло, «вельська перука», сумка з-під набоїв, рукавиця, клапоть жилета.
Коли матрос Фер’є підчепив відпорним гаком[120] те, що здавалося шматком синього бушлата, він раптом закричав від жаху й ледь не випустив з рук багор.
Там плавало тіло чоловіка, без голови, все ще одягнутого в синю вовняну куртку, його руки і ноги повільно погойдувалися на поверхні чорної води. Шия скидалася на обрубок пенька. Його пальці, які, можливо, опухли в холодній воді вже після смерті, схожі на товсті короткі оцупки, ворушилися, піднімаючись і опускаючись на дрібних хвилях, немов звивалися білі хробаки. Здавалося, наче безголове тіло намагалося нам щось сказати мовою жестів.
Я допоміг Фер’є та МакКонвею втягнути труп на борт. Риби або якийсь морський хижак обгризли пальці мертвяка до другої фаланги, але холод затримав процеси гниття й розпаду. Вельбот капітана Крозьє підплив до нашого, стукнувшись носом у борт.
— Хто це? — пробурмотів один з матросів.
— Це Гаррі Пеґлар, — відгукнувся другий. — Я впізнав його бушлат.
— Гаррі Пеґлар не носив зеленого жилета, — зауважив третій.
— Семмі Крісп носив! — обізвався четвертий матрос.
— Тихо! — гаркнув капітан Крозьє. — Докторе Гудсер, будьте такі ласкаві вивернути кишені нашого бідолашного товариша.
Так я і зробив. З великої кишені мокрого жилета я витяг майже порожній тютюновий кисет з червоної шкіри.
— Хай йому біс! — вигукнув Томас Тедмен, що сидів поряд з Робертом Фер’є у моїй шлюпці. — Це нещасний містер Рейд.
Це насправді був він. Усі матроси одразу пригадали, що минулого вечора льодовий лоцман був одягнений у синій бушлат та зелений жилет, і всі ми тисячу разів бачили, як він набиває люльку тютюном з цього вицвілого кисета з червоної шкіри.