Той скрегіт надокучав Крозьє найбільше, щоночі будив його, коли він на годину-другу поринав у міцний сон. Ці звуки найбільше нагадували стогін його матері в її останні дні… чи оповідки його старої тітки про голосіння баньші[15] вночі, що віщує чиюсь смерть у домі. І те й інше страшенно лякало його, хлопчиська.
Крозьє повільно повернувся. Його вії вкрилася інеєм, а на верхній губі застигла кірка льоду від замерзлого подиху й шмаркотиння. Матроси вже навчилися тримати свої бороди глибоко вкутаними вовняними шаликами й светрами, але часто вони мусили обстригати волосся, що примерзло до одягу. Крозьє, як і більшість офіцерів, продовжував голитися щоранку, хоча, щоб зберегти вугілля, «гаряча вода», яку приносив йому стюард, радше скидалася на ледь розтоплену кригу, і гоління було ще тою болісною справою.
— Леді Сайленс[16] усе ще на палубі? — запитав Крозьє.
— Так, капітане, вона мало не весь час тут, нагорі, — сказав Гіккі чомусь пошепки, наче це мало якесь значення. Бо навіть якщо Сайленс і могла б їх чути, вона точно не зрозуміла б їхньої англійської. Але матроси вірили — все більше з кожним днем, поки оте щось на кризі підкрадалося до них, — що ця молода ескімоська жінка володіє таємною відьомською силою.
— Вона на посту біля лівого борту з лейтенантом Ірвінгом, — додав Гіккі.
— Лейтенант Ірвінг? Його вахта мала закінчитися більше години тому.
— Саме так, сер. Але останнім часом хоч би куди пішла леді Сайленс, за нею вирушає і лейтенант, сер, якщо дозволите зауважити. Вона не спускається донизу, то ж і він не йде вниз. Тобто, поки у нього не виникне необхідності — не йде… Ніхто з нас не може витримати надворі так довго, як ця відь… як ця жінка.
— Слідкуйте за кригою і переймайтеся службою, містере Гіккі.
Хрипкий голос Крозьє примусив помічника купора знову здригнутися, але він знизав плечима, виструнчившись, і знову втупився в темряву понад носом судна.
Крозьє покрокував угору палубою до спостережного посту біля лівого борту. Весь попередній місяць він готував корабель до зимівлі після трьох тижнів марної надії на порятунок у серпні. Він знову наказав підвісити нижній рангоут вздовж поздовжньої осі судна над палубою замість стропил. І знову встановив двоскатний тент, який накрив більшу частину головної палуби, скориставшись дерев’яними кроквами, які поскладав був у трюмі в ті кілька тижнів оптимізму. Але попри те, що матроси щодня годинами прокопували лопатами стежки у снігу, шар якого в фут[17] завтовшки залишали на палубі для ізоляції, оббивали лід кирками та ломами, очищаючи зледенілі бризки, які потрапили під брезентовий дах, і завершували посипанням стежок піском, все одно завжди залишалася слизька крига. Тож рух Крозьє вгору по нахиленій та перекошеній палубі часом більше нагадував катання на ковзанах, ніж ходьбу.
Призначений дозорцем у цій вахті гардемарин Томмі Еванс — Крозьє розрізняв наймолодшого моряка на борту за безглуздою зеленою шапкою з помпоном, ймовірно, сплетеною хлопцевою матір’ю, яку Еванс завжди натягував на свою важку «вельську перуку», — відійшов кроків на десять до корми, щоб залишити третього лейтенанта Ірвінга й Сайленс на самоті.
Від такого капітанові Крозьє захотілося дати кому-небудь — кожному з них — добрячого копняка під зад.
Ескімоска у своїй хутряній парці, каптурі та штанях скидалася на невисокого гладкого ведмедя. Вона стояла впівоберта до високого лейтенанта. Але Ірвінг присунувся до неї вздовж поручнів майже впритул, однак не доторкаючись її, проте ближче, ніж офіцер та джентльмен мав триматися від леді на пікніку чи яхтовій прогулянці.
— Лейтенанте Ірвінг, — Крозьє аж ніяк не збирався вітатися таким різким голосом, але його потішило, коли молодий чоловік підскочив, неначе його штрикнули кінчиком гострого леза, ледь не втративши рівноваги, хапаючись за зледенілі поруччя лівою рукою, і — оскільки він затявся робити все всупереч протоколу, прийнятому на кораблі в кризі, — відсалютував правою рукою.
«Безглузде вітання», — подумав Крозьє, і не тільки тому, що важкі рукавиці, «вельська перука» і шари теплого одягу робили юного Ірвінга схожим на моржа, що віддає честь, але й тому, що молодик стягнув шарф зі свого чисто виголеного обличчя — мабуть, щоб показати Сайленс, який він красунчик, — і тепер дві довгі бурульки під його ніздрями зробили його ще більше, ніж будь-коли, схожим на моржа.