«Мені тільки тридцять один рік, — подумав він люто, з ненавистю. — Сьогодні мій день народження».
— Зачекайте… зачекайте… зачекайте… зачекайте, — кожне наступне слово звучало слабше за попереднє.
Задихаючись, притиснувшись щокою до скривавлених круглих каменів із залишками його волосся, Джопсон розпластався на животі, витягнувши вздовж тіла безпомічні руки і болісно вивернувши шию так, що зміг подивитися прямо перед собою.
— Зачекайте…
Туман закрутився вихором і розвіявся.
Він бачив на сотню ярдів уперед, але там, де раніше в ряд стояли човни, побачив лише порожнє місце, нагромадження крижаних брил на березі, а за ними щось із сорок моряків, які волочили кригою чотири шлюпки — куди пощезла п’ята? — у південному напрямку, й немічність матросів була помітною навіть здалеку, вони просувалися вперед не набагато швидше й спритніше, ніж Джопсон, коли долав ті п’ять ярдів.
— Зачекайте! — цей крик забрав у нього залишки енергії — Джопсон відчував, як внутрішнє тепло витікає з його тіла в крижану землю під ним, — але цей крик прозвучав так гучно, як жодне слово, яке він будь-коли вигукував.
— Зачекайте! — крикнув він востаннє. Зараз це був людський голос, а не нявкання кошеняти або хрипіння конаючого тюленя.
Але було занадто пізно. Матроси й шлюпки були вже за сотню ярдів від нього і швидко зникали вдалині — темні невиразні силуети на сірому тлі безмежної крижаної пустки, — й тріск льоду та стогін вітру заглушили б навіть звук пострілу з рушниці, а не те що самітний голос покинутої людини.
На мить туман розійшовся ще більше, й благословенне світло осяяло все довкола — наче сонце зібралося розтопити всюдисущу кригу й повернути зелені паростки, і живих істот, і надію навіть туди, де вони вже вмерли, — але потім туман знову став щільним і заклубочився довкола Джопсона, сірою паволокою впав на очі, обвиваючи липкими, холодними мацаками.
А потім люди й човни зникли.
Наче їх ніколи й не було.
57 ГІККІ
На південно-західному мисі острова короля Вільяма
8 вересня 1848 року
Помічник купора Гіккі ненавидів королів та королев. Він вважав, що всі вони були паразитами на дупі нації, які лише смоктали з неї кров.
Але раптом він збагнув, що сам зовсім не проти бути королем.
Його план пройти під вітрами й на веслах весь шлях до табору Терору або й до самого «Терору» пішов псові під хвіст, коли їхня пінаса — вже не така переповнена — обігнула південно-західний мис острова Короля Вільяма й вперлася в потужну пакову кригу. Все вужчі розводдя чистої води нікуди не вели або закривалися прямо перед їхнім носом, коли вони намагалися провести човен вздовж берега, який зараз тягнувся на північний схід.
Справжня велика вода була далі на захід, але Гіккі не міг дозволити собі втратити з виду землю, оскільки ніхто з тих, хто залишався в їхній шлюпці, не знав, як прокладати курс у відкритому морі.
Єдиною причиною, з якої Гіккі та Ейлмор виявилися такими великодушними, щоб дозволити Джорджеві Годжсону йти разом з ними — насправді, натуркали молодому лейтенантові бажання приєднатися до них, — була та, що цей дурень був навчений, як і всі інші офіцери військово-морського флоту, навігації за розташуванням на небосхилі зірок. Але у перший же день походу, коли вони вийшли з Рятувального табору, Годжсон зізнався, що він не може визначити їхніх координат або прокласти по морю курс до «Терору» без секстанта, а єдиний секстант залишився у капітана Крозьє.
Однією з причин, яка спонукала Гіккі, Менсона, Ейлмора та Томпсона повернутися назад і виманити Крозьє та Гудсера на кригу, було бажання якимось чином дістати той бісів секстант, але тут вроджена кмітливість Корнеліуса Гіккі підвела його. Вони з Дікі Ейлмором так і не змогли вигадати жодної переконливої причини, з якої їхній Іудин козел[128] — Боббі Голдінг — міг би попросити Крозьє взяти із собою на кригу секстан, тож вони вирішили вдатися до тортур, щоб змусити цього нікчемного ірландського джентльмена написати записку з вимогою прислати той інструмент з табору, але зрештою, побачивши свого мучителя на колінах, Гіккі не міг втриматися від бажання одразу його не вбити.
Тож, хоча вони й знайшли відкриту воду, молодий Годжсон більше не міг бути корисним для них, навіть для того, щоб йти у запрягу, і Гіккі вирішив позбутися його, стративши швидко і милосердно.
128
Іудин козел — спеціально навчений козел-вожак, який веде стадо овець на стрижку чи бійню.