Досі лікар не демонстрував ознак того, що наміряється вкоротити собі віку.
Біль у животі Магнуса тепер був настільки сильний, що він не тільки їхав у пінасі разом з Гіккі впродовж дня, але й не міг спати ночами. Гіккі ніколи раніше не помічав, щоб його друг мучився безсонням.
Певна річ, причиною цього болю були дві крихітні кульові рани, і Гіккі тепер змушував Гудсера щодня їх оглядати. Лікар твердив, що рани були неглибокі й що жодної інфекції в них не потрапило. Він показував і Гіккі, й довірливому Магнусу, який задирав свою сорочку і тривогою вдивлявся у свій живіт, — що м’язова тканина довкола ран усе так само рожева й здорова.
— Тоді чому живіт болить? — наполягав Гіккі.
— Це як синець від будь-якого удару — особливо від удару по внутрішніх м’язах, — відповів лікар. — Біль може турбувати кілька тижнів. Але він не є небезпечним і в жодному разі не загрожує життю.
— Ви можете видалити ті кулі? — запитав Гіккі.
— Корнеліусе, — заскімлив Магнус, — я не хочу, щоб мені видаляли яйця.
— Я маю на увазі пістолетні, любий, — казав Гіккі, погладжуючи величезне передпліччя велетня. — Маленькі кульки, що застрягли у твоєму животі.
— Загалом це можливо, — сказав Гудсер. — Але краще їх не чіпати. Принаймні, поки ми на марші. Така операція потребуватиме розтину м’язової тканини, яка вже значною мірою загоїлася. Містерові Менсону може знадобитися полежати кілька днів для цілковитого одужання… і завжди залишатиметься великий ризик сепсису. Якщо ми вирішимо видалити кулі, це буде набагато зручніше зробити в таборі Терору або коли ми повернемося на корабель. У цьому разі пацієнт зможе залишатися в ліжку протягом кількох днів або й на довший час.
— Я не хочу, щоб у мене боліло черево, — пробурчав Магнус.
— Ну звісно, що не хочеш, — казав Гіккі, пестячи рукою величезні груди та плечі свого дружка. — Дайте йому морфію, Гудсере.
Лікар кивнув і відміряв у ложку знеболювальне.
Магнус завжди із задоволенням ковтав свою ложку морфію, після чого вмощувався на носі пінаси й блаженно посміхався, сидячи так годину або й більше, перш ніж засинав.
Тож цієї п’ятниці, у восьмий день вересня, у світі короля Гіккі все йшло як належить. Одинадцять його тяглових тварин — Морфін, Оррен, Браун, Данн, Ґібсон, Сміт, Бест, Джеррі, Ворк, Сілі й Стрікленд — почувалися добре, на здоров’я не скаржилися й старанно тягнули сани, як і щодня. Магнус майже весь час був щасливим — він тішився, сидячи на носі човна, мов той офіцер, і споглядаючи місцевість позаду них, яку вони проминали, — і в пляшечках було достатньо морфію та витяжки опію, щоб вистачило до їхнього прибуття в табір Терору або на власне «Терор». Гудсер був живий, шкандибав поруч із саньми й доглядав за королем та його консортом. Погода стояла чудова, хоча й трохи похолодало, й не було абсолютно жодних слідів того створіння, яке полювало на них попередніми місяцями.
Навіть з їхньою поживною дієтою, маючи достатньо їжі з останків Ейлмора й Томпсона, щоб харчуватися тушкованим м’ясом ще кілька днів, — вони виявили, що людський жир горить так само гарно, як китова ворвань, хоча й коротший час і дає менше тепла. Гіккі планував тягнути жереб, якщо їм знадобиться ще одна жертва, перш ніж вони дістануться табору Терору.
Звісно, вони могли продовжувати подорож і на зменшених пайках, але Корнеліус Гіккі знав, що кидання жереба прониже жахом серця його одинадцяти тяглових тварин, а він ще раз утвердить свою владу короля цієї експедиції. Гіккі завжди спав сторожко, але зараз взагалі упівока, поклавши руку на капсульний пістоль, але останнє публічне жертвоприношення, після якого Магнусу, ймовірно, доведеться вчетверте покарати норовливого Гудсера, зламає останню приховану волю до опору, яка могла залишатися в зрадницьких серцях його тяглових тварин.
Загалом ця п’ятниця була чудовим днем, з температурою повітря двадцять приємних градусів[129] й блакитним небом, яке ставало ще блакитнішим на півночі, куди вони прямували.
Тяжкий човен високо стояв на санях, і дерев’яне полоззя з шурхотом і скрипом ковзало по кризі та ріні. На носі човна сидів Магнус, який отримав дозу і посміхався, обома руками тримаючись за живіт й наспівуючи собі під ніс якийсь нехитрий мотив.