Цього ранку, 3 вересня, сер Джон скликав на нараду своїх капітанів, старших офіцерів, механіків та льодових лоцманів. Усі зручно розмістилися у величезній персональній каюті сера Джона, яка займала те місце, де на «Терорі» була офіцерська кают-компанія, укомплектована бібліотекою та музичними інструментами. Вся корма на «Еребусі» була приватною територією сера Джона — дванадцять футів завширшки й аж двадцять футів завдовжки, з особистим гальюном «зі стільчаком» у спальні по правому борту. Франклінова приватна вбиральня була майже такою за розміром, як каюта капітана Крозьє і всіх інших офіцерів. Едмунд Гоер, стюард сера Джона, розсунув обідній стіл, щоб за ним могли поміститися всі присутні офіцери — командор Фітцджеймс, лейтенанти Ґор, Левеконт і Фейргольм з «Еребуса», капітан Крозьє і лейтенанти Літтл, Годжсон та Ірвінг з «Терору». Окрім цих восьми офіцерів, що сиділи обабіч столу — чільне місце біля переборки правого борту і входу до персональної спальні зайняв сер Джон, — були також присутні два льодові лоцмани, містер Бланкі з «Терору» й містер Рейд з «Еребуса», а ще два механіки, містер Томпсон з корабля Крозьє і містер Ґреґорі з флагмана, які стояли біля нижнього кінця столу. Сер Джон запросив і одного з корабельних лікарів, Стенлі з «Еребуса». Франклінів слуга подав вино, сири й суднову випічку, і після нетривалої балачки та відпочинку сер Джон закликав присутніх до порядку.
— Джентльмени, — сказав сер Джон. — Я впевнений, ви всі знаєте, чому ми тут зібралися. Просування нашої експедиції вперед протягом останніх двох місяців, дякувати милості Божій, було дивовижно успішним. Острів Бічі залишився позаду майже за триста п’ятдесят миль. Наші санні розвідники досі доповідають про відкриту воду далеко на південь і захід від нас. Ми все ще можемо — з ласки Божої — досягнути цієї відкритої води і проплисти Північно-Західним проходом ще цієї осені. Але крига на захід від нас, наскільки я розумію, стає товстішою і щільнішою. Містер Греґорі доповідає, що гребний вал «Еребуса» пошкоджено кригою і, хоча ми ще можемо йти вперед під парами, потужність флагмана під питанням. Наші вугільні запаси вичерпуються. Зима не за горами. Іншими словами, джентльмени, сьогодні ми маємо вирішити, яким чином діятимемо і куди прямуватимемо. Гадаю, не буде перебільшенням сказати, що успіх чи невдача нашої експедиції залежатимуть від прийнятого нами сьогодні рішення.
Запала довга мовчанка.
Сер Джон жестом вказав на рудобородого льодового лоцмана «Еребуса».
— Можливо, перш ніж висловлюватися й розпочинати дискусію, було б не зайвим почути, що думають з цього приводу наші льодові лоцмани, механіки та лікар. Містере Рейд, чи не могли 6 ви розповісти присутнім про те, про що ви доповідали мені вчора стосовно наших поточних та подальших льодових умов?
Рейд, стоячи в кінці столу з того боку, де сиділи п’ять офіцерів з «Еребуса», прочистив горлянку. Він був ще тим відлюдьком, і промова у такому високоповажному товаристві змусила лоцмана почервоніти так, що його обличчя палало більше, ніж його руда борода.
— Сер Джон… Джентльмени… ні для кого не секрет, що нам чортзна-як… що нам неабияк пощастило з льодовими умовами звідтоді, як кораблі звільнилися від криги у травні і ми полишили острів Бічі десь першого червня. Поки ми були в протоках, ми йшли переважно через крижане сало[40]. Воно не проблема. Вночі — в ті кілька годин темряви, які називають ночами тут, у високих широтах, — ми розтинали носом млинчастий лід[41], як той, що ми бачили останнього тижня, коли море перебувало на грані замерзання, але це теж не становить справжньої проблеми. Нам вдавалося триматися подалі від молодого льоду[42] вздовж берегів — а це вже штука серйозніша. Поза ним намерз припай[43], здатний обдерти обшивку корабля, навіть такого підсиленого як наш, або «Терору», коли він іде головним. Але, як я казав, ми трималися подалі від молодого льоду… досі…
40
Сало — стадія замерзання льоду, коли воду вкрито маленькими шматками крижин, що утворюються чи, навпаки, тануть.