Рейд обливався потом, вочевидь мріючи швидше закінчити свою таку довгу промову, але він також розумів, що ще не повністю відповів на запитання сера Джона. Тож він прочистив горлянку й продовжив:
— Так само з рухомим льодом, сер Джон і шляхетне товариство, ми не мали занадто великих проблем з ніласом[44] і товстішими дрейфуючими крижинами й уламками айсбергів — тих брил, що відкололися від справжніх крижаних гір, — нам вдавалося оминати їх, тому що розводдя були досить широкі і ми легко знаходили відкриту воду. Але цьому вже настає край, джентльмени. Оскільки ночі стають довшими, млинчастий лід тепер тримається постійно, і ми зустрічаємо все більше й більше уламків айсбергів та торосів. І ці уламки крижин примушують мене і містера Бланкі хвилюватися.
— Це ще чому, містере Рейд? — запитав сер Джон. Його репліка виказала його звичайну нудьгу під час дискусій про різні льодові умови. Для сера Джона крига була кригою — чимось таким, через що слід пробитися, що слід обігнути і подолати.
— Усе через сніг, сер Джон, — відповів Рейд, — глибокий сніг, який лежить на них, сер, і позначки рівня води на бокових гранях. Це завжди означає старий паковий лід попереду, сер, справжній щільний пак, і саме там, як ви розумієте, ми вмерзнемо. Наскільки ми можемо бачити або розвідати на санях, джентльмени, попереду — і на півдні і на заході — один лише паковий лід, якщо не брати до уваги можливої відкритої води вниз на південь від Землі Короля Вільяма.
— Північно-Західний прохід, — тихо зауважив командор Фітцджеймс.
— Можливо, — сказав сер Джон. — Швидше всього. Але щоб дістатися туди, ми маємо перетнути більш ніж сотню миль пакового льоду — а може, навіть дві сотні. Мені доповіли, що льодовий лоцман «Терору» має припущення щодо того, чому на захід від нас умови погіршуються. Містере Бланкі?
Томас Бланкі не почервонів. Старший льодовий лоцман вимовляв усі склади чітко й різко, і його слова вистрілювали, наче мушкетний вогонь.
— Увійти в той паковий лід — неминуча смерть. Ми й так уже зайшли занадто далеко. Фактично відтоді, як ми проминули протоку Піл Зунд, ми наштовхнулися на суцільний льодовий потік, гірший за все, що ми бачили на північ від Баффінової затоки, і з кожним днем ситуація погіршується.
— Чому так, містере Бланкі? — запитав командор Фітцджеймс. Він говорив довірливим тоном і трохи шепелявив. — Сезон закінчується, але, наскільки я розумію, все ще повинні залишатися відкриті розводдя, допоки море повністю замерзне, а ближче до материка, а саме на південний захід від півострова на Землі Короля Вільяма, має бути трохи чистої води ще весь наступний місяць або й довше.
Льодовий лоцман Бланкі похитав головою.
— Ні. Це не млинчастий лід і не шуга[45], джентльмени, а паковий лід. Він рухається з північного заходу і схожий на язик гігантського льодовика, від якого відколюються айсберги, що вкривають море на сотні миль, сповзаючи на південь. Але раніше ми були захищені від нього, однак тепер — ні.
— Захищені чим? — запитав лейтенант Гор, надзвичайно вродливий і ставний офіцер.
Йому відповів капітан Крозьє, кивнувши Бланкі, щоб той поступився йому.
— Усіма островами на захід від нас, в той час як ми рухалися на південь, Грехеме, — сказав ірландець. — Так само як рік тому ми відкрили, що Земля Корнволліса є островом, зараз ми переконалися, що Земля Принца Вельського насправді є островом Принца Вельського. Масив його суходолу почасти перешкоджав рухові дрейфуючих крижин, поки ми не вийшли з протоки Піл Зунд. Зараз ми бачимо, що це справжній паковий лід, який змушений рухатися на південь поміж островами, і його несе на північний захід від нас, можливо, до самого материка. І ніяка відкрита вода, що тягнеться вздовж узбережжя на південь, довго не протримається. Так само як і ми, якщо рухатимемося вперед і спробуємо зазимувати посеред пакового льоду у відкритому морі.
— Що ж, ми вислухали вашу думку, — сказав сер Джон. — І ми дякуємо вам за неї, Френсісе. Але зараз ми маємо вирішити, як нам діяти далі. Так, Джеймсе?
Командор Фітцджеймс, як зазвичай, виглядав неуважним і заклопотаним. За час експедиції він набрав кілька зайвих кілограмів, тож ґудзики на його мундирі ледь трималися. Щоки командора рум’янилися, а біляве волосся звисало значно довшими локонами, ніж він дозволяв собі в Англії. Він усміхнувся кожному за цим столом.
44
Нілас — наступна після сала й млинчастого льоду стадія замерзання криги на хвилях — прозорий тонкий лід зі слідами гребенів.