Капітан Крозьє провів цей листопадовий день — або, радше, ці години темряви, які включали як складову один проблиск денного світла, — шукаючи своїх зниклих членів команди, Вільяма Стронґа і Томаса Еванса. Звісно, не було жодної надії знайти бодай одного з них живим, і був великий ризик того, що чудовисько, яке чаїться серед льодів, схопить ще когось, але попри все люди продовжували шукати. Ні капітан, ні екіпаж не уявляли, що можна чинити якось інакше.
Чотири команди по п’ять чоловік кожна — один несе два ліхтарі, а четверо напоготові з дробовиком чи мушкетом — вели пошуки протягом чотиригодинних змін. Коли одна команда замерзала й починала ловити дрижаки, їх уже чекала на палубі наступна, в теплому одязі, з вичищеними, зарядженими і зведеними рушницями, заправленими олією ліхтарями, яка продовжували пошук у квадраті, який щойно покинула попередня команда. Люди рухалися від корабля колами, що постійно розширювалися, долаючи безладні купи криги, і їхні ліхтарі то були помітні дозорцям на палубі, то зникали за торосами, брилами та гребенями льоду або губилися в далечині в імлі та темряві. Капітан Крозьє і матрос з червоним ліхтарем переходили з квадрата в квадрат, перевіряючи кожну команду, а потім поверталися на «Терор», щоб поглянути, що робиться там.
Усе це тривало вже дванадцять годин.
Коли вибило дві склянки під час першої собачої вахти — о шостій годині вечора, — повернулися останні пошукові загони, так нікого зі зниклих моряків і не знайшовши, але кілька матросів осоромилися, випаливши зі своєї зброї у завивання вітру серед зубчастих крижаних гір або в самі крижини, сплутавши якийсь торос з обрисами білого ведмедя. Крозьє повернувся останнім і спустився слідом за всіма на нижню палубу.
Більшість членів команди поскидали свої вологі вдяганки і черевики і поспішили до столів, які вже звисали на ланцюгах у кубрику, а офіцери пішли вечеряти на корму, коли Крозьє спустився по трапу. Його стюард, Джопсон, і перший лейтенант, Літтл, кинулися допомагати йому звільнитися від зледенілого верхнього одягу.
— Ви геть замерзли, капітане, — сказав Джопсон. — Ваша шкіра побіліла від обмороження. Прошу на корму до офіцерської їдальні на вечерю, сер.
Крозьє похитав головою.
— Мені треба поговорити з командором Фітцджеймсом. Едварде, чи не приходив посильний з його корабля, поки я був відсутній?
— Ні, сер, — відповів лейтенант Літтл.
— Прошу вас, поїжте, капітане, — наполягав Джопсон. Це був доволі величенький, як для стюарда, чоловік, а його гучний голос швидше нагадував загрозливе гарчання, ніж жалібне скиглення, коли він умовляв свого капітана.
Крозьє знову похитав головою.
— Будьте ласкаві, загорніть мені кілька коржиків, Томасе. Я пожую їх дорогою до «Еребуса».
Джопсон насупився, демонструючи своє невдоволення таким безглуздим рішенням, але кинувся на ніс, де містер Діггл саме порався біля своєї гігантської плити. Зараз, у час вечері, на нижній палубі, яка була теплою, як підсмажений тост, не надто жарко, і така температура — сорок п’ять градусів[48] — буде триматися тут цілодобово. Останнім часом для опалення витрачалося дуже мало вугілля.
— Скількох матросів ви хочете взяти з собою, капітане? — запитав Літтл.
— Жодного, Едварде. Після того, як матроси поїдять, відправте на лід щонайменше вісім пошукових загонів на останні чотири години.
— Але, сер, я б рекомендував вам… — почав було Літтл і замовк.
Крозьє знав, що він збирався сказати. Відстань між «Терором» і «Еребусом» становить всього лише трохи більше милі, але це пустельна, небезпечна миля, й часом на її подолання йде кілька годин. Якщо налетить снігова буря або просто почнеться хурделиця, людина може заблукати або не встояти супроти поривів вітру. Крозьє сам заборонив матросам ходити по одному, а коли треба було передати на «Еребус» повідомлення, він посилав принаймні двох матросів з наказом негайно повертатися за перших ознак негоди. Крім того, що між двома кораблями височів двохсотфутовий айсберг, який часто застував навіть спалахи сигнальних вогнів, стежка — хоча її чистили й розрівнювали лопатами чи не щодня — була справжнім лабіринтом проміж крижаних піків, що постійно рухалися, ступінчастих гребенів торосів, перевернутих брил льоду і безладних льодових нетрів.