— Ми ближче до «Еребуса», ніж до «Терору», — сказав він. — Тобі доведеться піти зі мною.
Крозьє повернувся до неї спиною, знову відчувши холод, який пробіг уздовж хребта, і почимчикував, долаючи спротив вітру, в напрямку вже видимих обрисів корабля. За хвилину він почув її тихі кроки позад себе.
Вони здерлися на останній крижаний гребінь, і Крозьє зауважив, що «Еребус» освітлений яскравіше, ніж раніше. Десяток чи й більше ліхтарів звисало з рангоуту тільки на видимому лівому борту затертого кригою, безглуздо піднятого й круто накрененого судна. Це було нечуваним розтринькуванням лампової олії.
Крозьє знав, що «Еребус» постраждав більше, ніж «Терор». Окрім погнутого останнім літом довгого гребного валу — вал був сконструйований таким чином, що міг втягуватися всередину, але цього вчасно не зробили, щоб запобігти пошкодженню від підводного льоду під час їхнього ламання криги в липні — і втрати самого гребного гвинта, за дві минулі зими флагманський корабель скалічило серйозніше, ніж друге судно. Крига у порівняно захищеній бухті острова Бічі жолобила, розколювала і розхитувала дошки обшивки сильніше на «Еребусі», ніж на «Терорі»; стерно флагмана було пошкоджене під час їхньої відчайдушної спроби прорватися до Північно-Західного проходу; від морозів на кораблі сера Джона полопалося більше болтів, заклепок і металевих скоб; на «Еребусі» відірвалося або зігнулося значно більше металевих пластин льодової обшивки. І хоча «Терор» теж затирало й витискало льодом, два останні місяці цієї третьої зими просто піднесли «Еребус» на п’єдестал з криги, й одночасно від тиску пакової криги у корпусі судна — в носовій частині правого борту, в кормовій частині лівого борту і в днищі на міДейлі[52] утворилися довгі проломи.
Флагман сера Джона Франкліна, розумів Крозьє — як розумів це і його нинішній капітан, Джеймс Фітцджеймс, а також вся команда судна — більше ніколи знову не буде на плаву.
Перш ніж вийти на освітлене підвішеними на кораблі ліхтарями місце, Крозьє відступив за десятифутовий торос і потягнув за собою Сайленс.
— Агов, на кораблі! — проревів він своїм якнайгучнішим командним голосом, яким перегукувався в доках. Гримнув рушничний постріл, і торос за п’ять футів від Крозьє вибухнув фонтанчиком крижаних осколків, що заблискотіли у тьмяному світлі ліхтаря.
— Відставити, чорт би забрав твої сліпі баньки, ти, траханий яйцеголовий вилупку, рукожопий йолопе! — гаркнув Крозьє.
На палубі «Еребусі» виникає якась метушня: хтось з офіцерів виривав рушницю з рук вартового — рукожопого йолопа.
— Усе гаразд, — сказав Крозьє зіщуленій ескімосці. — Тепер ми можемо йти.
Він зупинився — і не лише тому, що леді Сайленс не рушила за ним на світло. У відблисках ліхтарів він побачив її обличчя, і вона посміхалася. Кутики цих повнявих завжди безпристрасно стулених губ поповзли догори в ледь помітній посмішці. Так, вона посміхалася. Наче зрозуміла вибух його люті й тепер потішалася над ним.
Але перш ніж Крозьє встиг переконатися, що посмішка йому не привиділася, Сайленс позадкувала в тінь крижаних нетрів і зникла.
Крозьє похитав головою. Якщо ця схиблена хоче там замерзнути, біс із нею. В нього була серйозна розмова до командора Фітцджеймса, а потім на нього ще чекала довга дорога додому в темряві, перш ніж він зможе лягти спати.
Стомлено, тільки зараз усвідомивши, що вже принаймні півгодини не відчуває ніг, Крозьє затупав по східцях з брудної криги і снігу на палубу розтрощеного флагманського корабля покійного сера Джона.
9 ФРАНКЛІН
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
Травень 1847 року
Капітан сер Джон Франклін був, мабуть, єдиним чоловіком на борту обох кораблів, хто залишився зовнішньо спокійним, коли весна та літо просто не прийшли ні у квітні, ні в травні, ні в червні 1847 року.
Сер Джон не став офіційно оголошувати, що вони застрягли принаймні ще на один рік, але у цьому й не було потреби. Попередньої весни, ще на острові Бічі, матроси та офіцери з величезним нетерпінням спостерігали не тільки за поверненням сонця, але й за тим, як навколишній паковий лід розпадався на окремі крижини і перетворювався на шугу, як з’являлися відкриті розводдя, а лід ослаблював свою хватку. Наприкінці травня 1846 року вони знову були на плаву. Не так як цього року.
Минулої весни матроси й офіцери спостерігали за поверненням багатьох птахів, китів, риб, песців, тюленів, моржів та інших тварин, не кажучи вже про прозелені лишайників і низькорослого вересу на островах, до яких вони прямували на початку червня. Не так як цього року. Немає відкритої води — отже, немає китів, немає моржів, майже немає тюленів (кілька кільчастих нерп, яких вони вистежили, було так само важко вполювати, як і на початку зими) — взагалі нічого немає, крім брудного снігу й сірого льоду куди не кинь оком.
52
Мідель (шпангоут) — найширший шпангоут судна, таким чином, його перетин строго посередині.