Того ранку, коли мав вирушати санний загін Гора, сер Джон тепло одягнувся і спустився на кригу побажати їм щасливої дороги.
— Ви взяли все необхідне, джентльмени? — спитав сер Джон.
Перший лейтенант Гор — четвертий за званням серед командного складу після сера Джона, капітана Крозьє і командора Фітцджеймса — кивнув, так само як і його підлеглий, другий помічник ДеВо, який ледь усміхнувся. Сонце світило яскраво, і чоловіки вже одягли окуляри з дротяної сітки, які містер Осмер, скарбник «Еребуса», видав їм, щоб запобігти сніжній сліпоті від сонячного блиску.
— Так точно, сер Джон. Дякуємо, сер, — відповів Гор.
— Шерсті досить? — пожартував сер Джон.
— Так точно, сер! — сказав Гор. — Вісім вдяганок з вовни найкращих ногумберлендських овець, сер Джон, а якщо рахувати з підштанками — то всі дев’ять.
П’ять матросів засміялися, потішені жартами своїх офіцерів. Сер Джон знав, що матроси люблять його.
— Готовий влаштувати кемпінг на кризі? — запитав сер Джон одного з матросів, Чарльза Беста.
— Так точно, сер Джон, — відповів невисокий, але кремезний молодий матрос. — У нас є голландський намет, сер, і до нього вісім ковдр з вовчих шкур, щоб укриватися й підстеляти. І двадцять чотири спальні мішки, сер Джон, які скарбник пошив для нас з відмінних вовняних пледів компанії Гудзонової затоки[54]. Нам на кризі буде тепліше, ніж на борту корабля, мілорде.
— Чудово, чудово, — неуважно промовив сер Джон.
Він дивився на південний захід, де Земля Короля Вільяма — або острів, якщо повірити безглуздій теорії Френсіса Крозьє — була видима тільки як незначне потемніння неба над горизонтом. Сер Джон у щирій молитві попросив Бога, щоб Гор зі своїми людьми знайшов біля узбережжя відкриту воду, байдуже — до чи після того, як закладуть експедиційне повідомлення. Сер Джон був готовий робити все, що в його силах — і навіть більше, — щоб провести обидва кораблі, навіть пошкоджений «Еребус», крізь підталу кригу, якщо вона тільки почне танути, до відносного захисту в прибережних водах і рятівного суходолу. Там вони знайдуть тиху бухту або галькову косу, де теслі та механіки зможуть відремонтувати «Еребус» — випрямити гребний вал, замінити гвинт, зміцнити погнуті внутрішні залізні кріплення і, можливо, замінити якісь із втрачених залізних листів обшивки — це б дозволило їм рухатися швидше. А якщо ні, думав сер Джон — але не ділився цими своїми думками з жодним зі своїх офіцерів — вони вчинять згідно з планом порятунку, який запропонував Крозьє попереднього року: поставлять «Еребус» на якір, перевантажать залишки запасів вугілля та екіпаж на «Терор» і підуть на захід уздовж берега на перенаселеному (але тріумфальному, сер Джон був певен, тріумфальному) кораблі, що залишився.
В останній момент помічник лікаря з «Еребуса», Гудсер, попросив сера Джона дозволити йому супроводжувати загін Гора, і хоча ні лейтенант Гор, ні другий помічник ДеВо не були в захопленні від цієї ідеї — Гудсер не був популярний серед офіцерів чи матросів, — сер Джон дозволив йому це. Головним аргументом помічника лікаря на користь своєї участі в експедиції загону було те, що йому потрібно було зібрати більше інформації про їстівні форми тваринного і рослинного життя, які зустрічаються в дикій природі, щоб використовувати їх супроти цинги, яка була головною небезпекою всіх арктичних експедицій. А ще його надзвичайно цікавлять повадки єдиного звіра, який зустрічався цього чудернацького арктичного літа-без-літа, — білого ведмедя.
Поки сер Джон спостерігав, як матроси закінчують прив’язувати упряж до важких нарт, хирлявий медик — дрібненький чоловічок, блідий, хворобливий на вигляд, зі скошеним підборіддям, безглуздими бакенбардами і якимось жіночним поглядом, який викликав огиду навіть у завжди люб’язного геть з усіма сера Джона — бочком підібрався до нього, щоб почати розмову.
— Ще раз дякую, що дозволили мені приєднатися до загону лейтенанта Гора, сер Джон, — сказав дрібненький чоловічок. — Ця експедиція може бути надзвичайно важливою для наших медичних досліджень протицинготних властивостей великої кількості представників флори і фауни, включаючи лишайники, які широко представлені на суходолі Землі Короля Вільяма.
Сер Джон мимоволі скривився. Помічник лікаря не міг знати того, що його командор уже колись виживав на супі з таких лишайників упродовж кількох місяців.
— Не варто дякувати, містере Гудсер, — сухо відповів він.
Сер Джон знав, що цей сутулий юний чепурун волів, аби його називали «доктором», а не «містером», але навряд чи він заслуговував на таке звертання, бо хоча Гудсер і походив зі знатної родини, отримав освіту простого анатома. Формально рівний за становищем з унтер-офіцерами на борту обох кораблів, цивільний помічник лікаря, на думку сера Джона, міг називатися лише містером Гудсером.
54
Пледи компанії Гудзонової затоки — смугасті різнокольорові вовняні ковдри, в яких не змінювався навіть колір смуг, тому можна говорити про певний фасон, як у випадку з радянськими армійськими ковдрами. Компанія продавала їх індіанцям та ескімосам, вивчивши їхні уподобання щодо кольорової гамми.