— А зараз бідолашний цуцик закохався в ескімоську відьму, — вголос пробубонів Крозьє.
Неначе зрозумівши його слова, Сайленс повільно розвернулася до нього. Зазвичай її обличчя приховував низько опущений каптур або його риси маскувалися широкою опушкою з вовчого хутра, але цієї ночі Крозьє побачив її крихітний носик, великі очиська і пухкі губи. В цих чорних очах відбивалися сполохи північного сяйва.
Вона не подобалася капітану Френсісові Роудону Мойрі Крозьє; вона була занадто дикою, щоб він сприймав її як повноцінну людину; ще менше вона приваблювала його фізично — це було б занадто для ірландця пресвітеріанської церкви, — а крім того, його розум і серце все ще повнилися чистими спогадами про Софію Крекрофт. Але Крозьє міг зрозуміти, чому Ірвінг, перебуваючи так далеко від дому, родини та будь-якої любки, міг захопитися цією язичницькою жінкою.
Її чужинство саме по собі, а можливо, навіть обставини її появи на облавку і смерть її супутника, так дивно переплетені з першим нападом тієї страхітливої істоти, що зачаїлася в забортній темряві, на такого безнадійного молодого романтика як третій лейтенант Джон Ірвінг подіяли, як світло свічки на метелика.
З іншого боку, Крозьє, як він уже двічі переконався — на Землі Ван Дімена[19] 1840 року і знову, останнього разу в Англії, в ті місяці, що передували відплиттю в експедицію, — сам був занадто старим для романтики. І занадто ірландцем. І занадто простим. Наразі він волів би, щоб ця молода жінка вирішила прогулятися за бортом темними торосами і не повернулася.
Крозьє пам’ятав той день чотири місяці тому, коли доктор МакДональд прийшов з доповіддю до нього і Франкліна, провівши огляд дикунки після того, як її супутник-ескімос помер по обіді, захлинувшись власною кров’ю. МакДональд сказав, що з медичного погляду ескімоській дівчині має бути від п’ятнадцяти до двадцяти років (точніше встановити вік аборигенів дуже важко), в неї вже почалися місячні, але вона, за всіма ознаками, ще virgo intacta — цнотлива. Також доктор МакДональд пояснив причину, з якої дівчина не зронила ані пари з вуст, коли її батько чи чоловік конав, застрелений: вона не мала язика. На думку доктора МакДональда, язика їй не відтяли, а відкусили біля кореня — або сама Сайленс, або хтось чи щось.
Крозьє був здивований — не стільки фактом втрати язика, скільки тим, що ескімоська дівчина була цнотливою. Він достатньо багато часу провів у північній Арктиці — особливо під час експедиції Паррі, яка зазимувала поблизу ескімоського селища, — щоб знати, що тубільці ставляться до сексуальних зв’язків настільки легко, що чоловіки можуть запропонувати своїх дружин або дочок китобоям чи полярникам в обмін на найдешевші дрібнички. Іноді, Крозьє це знав, жінки пропонували себе самі, просто щоб розважитися, продовжуючи хихотіти й щебетати з іншими жіночками чи дітьми навіть у той самий час, як моряк порався з усіх сил і сапав та стогнав між ніг пустунки. Вони були як звірі. Крозьє часом здавалося, що хутро та волохаті шкури, які вони носили, могли б бути їх власною шкірою.
Капітан підніс долоню в рукавиці до козирка свого кашкета, примотаного до голови товстезним шарфом, тож підняти його у вітанні було неможливо, і сказав:
— Мої вітання, мадам, я порадив би вам подумати про те, щоб невдовзі спуститися до вашої каюти. Тут стає трохи зимно.
Сайленс пильно подивилася на нього. Вона не кліпала очима, хоча її довгі вії якимось чином не вкрилися інеєм. Звісно, вона нічого не сказала. Вона стежила за ним. Крозьє знову символічно підняв свого кашкета і продовжив обхід палуби, видираючись на зледенілу задрану корму, а потім скотився на правий борт, затримавшись поговорити з іншими двома вахтовими матросами, даючи Ірвінгу час спуститися вниз і звільнитися від теплих лахів, щоб лейтенантові не здалося, нібито капітан переслідує його по п’ятах.
Він завершував розмову з останнім вахтовим ловцем дрижаків, матросом першого класу Шенксом, коли рядовий Вілкіс, наймолодший моряк на облавку, прожогом вискочив з-під брезенту. Вілкіс накинув на уніформу тільки широкий плащ, і його зуби почали стукотіти ще до того, як він закінчив своє повідомлення.
— Містер Томпсон засвідчує вам свою повагу, сер, механік просить передати, щоб капітан спустився у трюм якомога швидше.
— Що сталося?
Крозьє розумів: якщо паровий котел вийшов з ладу, вони всі вже мерці.
— Перепрошую капітана, сер, але містер Томпсон каже, що потребує капітана, бо матрос Менсон майже бунтує, сер.
Крозьє ледь не підскочив.