Пошуки гурія[60] Росса тривали більше чотирьох годин. Купа каміння шести футів заввишки на мисі Вікторії або поблизу нього мала бути легко помітною, як раніше запевняв їх усіх лейтенант Гор, але на цьому відкритому місці купи криги часто були не менше тих шести футів висотою, а сильний вітер мав достатньо часу, щоб здути дрібніші камінці з верхівки тура. Небо наприкінці травня вночі цілком не темніло, але в тьмяному присмерковому світлі все навколо, здавалося, втрачало свою тривимірність, до того ж було вкрай важко на око визначати відстань. Розгледіти можна було тільки ведмедів, і то лише тому, що вони рухалися. Півдюжини голодних жадібних тварин переслідували їх увесь день. Окрім цих незграбних звірів, що перевальцем слідували за ними, все губилося в сіро-білому світінні. Ропак, який видавався віддаленим на півмилі і висотою п’ятдесят футів, насправді був за двадцять ярдів і два фути заввишки. Клапоть голої кам’янистої землі, до якого, здавалося, було сто футів, насправді лежав за милю від них, ген далеко на мисі, де гуляли холодні вітри.
Але нарешті вони знайшли тур — мало не о десятій годині вечора за все ще справним годинником Гудсера. Усі матроси настільки виснажилися, що їхні руки знесилено теліпалися нижче колін, як у горил з матроських байок, у своїй втомі вони полишили всі розмови, сани зосталися за півмилі на північ, де вони вперше ступили на берег.
Гор дістав перше з двох послань — йому довелося зняти копію з оригіналу, щоб закласти десь далі на південь вздовж берега, як і наказував сер Джон, — зазначив дату, поставив свій підпис. Другий помічник Чарльз ДеВо теж розписався. Вони скрутили аркуш в дудочку, запхали в один з двох герметичних мідних циліндрів, які взяли із собою, і опустили його в середину порожнистого тура, а потім поставили на місце каменюки, які зняли з верхівки, щоб дістатися до сховку.
— Отже, — сказав Гор, — справу зроблено, чи не так?
Невдовзі по тому, як вони припленталися назад до своїх саней на опівнічну вечерю, здійнялася буря.
Щоб зменшити вагу вантажу на санях під час переходу через ланцюг айсбергів, їм довелося залишити важкі ковдри з вовчих шкур, брезентові підстилки і більшість консервованих харчів захованими в кризі.
Вони вважали, що оскільки їжа була в герметично запаяних бляшанках, вона не привабить білих ведмедів, які завжди винюхували поживу, а навіть якщо і привабить, ведмеді не зможуть розпороти банки. Вони планували протриматися на острові два дні на зменшеній пайці — плюс будь-яка дичина, яку вони можуть вполювати, звичайно, але ця мрія не витримала зустрічі з гнітючою реальністю цієї місцини — і що усі спатимуть в голландському наметі.
ДеВо, що наглядав за приготуванням вечері, дістав патентований набір продуктів з кількох вправно укладених плетених кошиків. Але три з чотирьох бляшанок консервів, які вони обрали для своєї першої вечері на землі, були зіпсовані. Таким чином, у них залишилося лише по півпорції вчорашньої солоної свинини на кожного — завжди найпопулярнішої їжі серед матросів попри надмір жиру, але й близько недостатньої, щоб вгамувати їхній голод після дня такої важкої роботи, — і остання банка незіпсутої консерви, на якій була етикетка «Смаковитий поживний черепаховий суп», який матроси ненавиділи, знаючи з досвіду, що він аж ніяк не смаковитий, не поживний і швидше за все взагалі не черепаховий.
Доктор МакДональд з «Терору» останні півтора року був просто одержимий, особливо після смерті Торрінгтона на острові Бічі, якістю консервованих продуктів і з допомогою інших медиків невпинно експериментував, намагаючись підібрати найкращу дієту, яка б запобігала цинзі. Від старшого за віком лікаря Гудсер дізнався, що такий собі Стефан Ґолднер, постачальник провізії для експедиції з Хаундсдитча, який домігся укладення контакту завдяки неймовірно низьким цінам, майже напевно ошукав британський уряд і Службу географічних досліджень при військово-морському флоті Її Величності, доставивши неякісні — а можливо, й небезпечні для життя — харчові продукти.
Морозне повітря здригнулося від брутальної лайки, коли матроси виявили, що вміст бляшанок протух.
— Угомоніться, хлопці, — сказав лейтенант Гор, дозволивши лунати залпам найдобірніших моряцьких прокльонів впродовж хвилини чи двох. — Що ви скажете на те, щоб відкривати одну за одною бляшанки із завтрашнього запасу консервів, аж поки знайдемо достатньо придатної для вечері їжі, а завтра просто раніше вирушимо назад до нашого складу на кризі, навіть якщо вечеряти в такому разі доведеться опівночі?