Він був чоловіком, що зжер свої черевики, і був таким уже двадцять три роки, відтоді як повернувся зі своєї першої, невдалої, суходільної експедиції через північну Канаду в пошуках Північно-Західного проходу. Він пам’ятав жарти та анекдоти після свого повернення. Франклін з’їв свої черевики — а він їв і значно гірші наїдки в цій невдалій трирічній подорожі, включаючи tripe-de-roche, огидну кашу, зварену зі зішкрябаних зі скель лишайників. Після двох років походу й голодування він та його люди — Франклін, перебуваючи у напівпритомному стані, розділив свій загін на три групи і залишив дві інші виживати чи вмирати (як їм уже заманеться) — зварили халяви своїх чобіт та черевиків, щоб вижити. Сер Джон — тоді він ще був просто Джон, його посвятили в лицарі попри недолугість після ще одного невдалого суходільного походу та проваленої полярної експедиції морем — проводив дні 1821 року, пережовуючи шматки невичиненої шкіри. Його люди зжерли свої куртки з буйволячої шкіри. Потім деякі з них перейшли й до інших речей. Але він ніколи не їв людського м’яса.
Франклін і досі не був певен, чи решта його експедиції, включаючи його доброго друга і старшого лейтенанта доктора Джона Річардсона, утрималися від такої спокуси. Забагато всього трапилося, звідтоді як розділені партії попленталися через арктичні пустелі й ліси, відчайдушно намагаючись повернутися назад до Франклінового маленького імпровізованого форту Ентерпрайз та справжніх фортів Провіденс та Резолюшен.
Дев’ятеро білих і один ескімос померли. Дев’ятеро мертвих з тих двадцяти одного чоловіка під командуванням молодшого лейтенанта Джона Франкліна, тридцяти трьох років, огрядного й лисого вже тоді, яких він вивів з форту Резолюшен 1819 року, плюс один з місцевих провідників, яких вони наймали дорогою, — Франклін не дозволив йому покинути експедицію, щоб вирушити на пошуки харчів для власного прокорму. Двоє людей були холоднокровно вбиті. Принаймні одного з них, поза сумнівом, з’їли інші. Але загинув лише один англієць. Тільки один справжній білий. Всі решта були прості французькі voyageurs або індіанці. Це був свого роду успіх — загинув тільки один білий англієць, навіть якщо всі інші перетворилися на торохкотливих бородатих скелетів. Навіть якщо всі інші вижили тільки тому, що Джордж Бек, цей невгамовний сексуально заклопотаний гардемарин, подолав на снігоступах 1200 миль[20], щоб повернутися з припасами і — найважливіше — з підмогою індіанців, які взяли на себе клопіт про Франкліна і його вмираючу партію.
Цей нестерпний Бек. Аж ніяк не добрий християнин. Зухвалий. Не справжній джентльмен, попри те, що пізніше отримав лицарський титул за арктичну експедицію саме на цьому кораблі Її Величності, «Терорі», яким зараз командує сер Джон.
У тій експедиції, експедиції Бека, «Терор» підкинуло вгору на п’ятдесят футів крижаною горою, що постала з-під води, а потім жбурнуло вниз з такою силою, що стала протікати кожна дубова дошка його корпуса. Джорж Бек довів цей човен-друшляк назад до узбережжя Ірландії і підійшов до берега за лічені години до того, як він мав би затонути.
Матроси обмотали судно ланцюгами довкола бортів, щоб дошки не розсипалися, поки корабель доставить їх додому. Всі люди похворіли на цингу — чорні ясна, криваві очі, зуби, що посипалися, — супроводжувану божевіллям та галюцинаціями.
Після цього, звісно, вони присвоїли Беку лицарський титул. Саме так чинять Англія та Адміралтейство після вашого повернення з полярної експедиції, яка завершилася епічним пшиком, маючи своїм наслідком приголомшливі людські втрати; але якщо ви самі вціліли, вони вшановують вас титулом і урочистим парадом. Після повернення Франкліна з його другої берегової картографічної експедиції 1827 року, що мала своєю метою складання мапи берегової лінії найпівнічнішої частини Північної Америки, його посвятив у лицарі особисто король Ґеорґ IV. Географічне товариство Парижа вручило йому золоту медаль. Його нагородили капітанством на чудовому невеликому двадцятишестигарматному фрегаті Її Величності «Рейнбоу» і направили в Середземне море — призначення, про яке кожен капітан королівського флоту молився чи не щоночі. Він запропонував одружитися одній з найближчих подруг своєї померлої дружини Елеанори — енергійній, вродливій та щирій Джейн Ґріффін.