— Амінь, — хором сказали всі присутні.
Дванадцять солдатів королівської морської піхоти підняли свої мушкети і вистрілили трьома залпами, останній залп був усього з трьох пострілів, а не з чотирьох, як два попередні.
На звук першого залпу лейтенант Ле Вісконте кивнув, і Семуель Браун, Джон Вікес та Джеймс Ріджден витягнули дошки з-під важкої труни, яка зараз висіла у повітрі на трьох тросах. На звук другого залпу труну стали опускати, поки вона торкнулася чорної води. На звук останнього залпу чоловіки почали повільно травити троси, поки масивна домовина з мідною дощечкою — медалі та шпагу лейтенанта Гора вже теж поклали на віко з червоного дерева — зникла під водою.
Крижана вода ледь збурилася, троси витягли й кинули збоку, а тим часом прямокутник чорної води вже спорожнів. На півдні одразу зникли несправжні сонця й гало, тільки понуре червоне сонце палало під куполом неба.
Люди мовчки розходилися на свої кораблі. Минуло тільки дві склянки першої собачої вахти. Для більшості моряків це був час вечері та другої порції грогу.
Уранці наступного дня, в суботу п’ятого червня, коли обидва екіпажі ще валялися в койках на нижніх палубах своїх кораблів, налетіла чергова арктична літня гроза з блискавками. Дозорців з марсів[65] зняли, а ті, хто несли вахту на палубі, намагалися триматися подалі від усіх металевих речей та щогл, в той час як блискавки з тріском шматували туман, оглушливо гуркотів грім, потужні електричні розряди раз за разом били у громовідводи на щоглах та покрівлях палубних надбудов, а блакитні пальці вогнів Святого Ельма повзли по рангоуту і ковзали по такелажу. Втомлені дозорці, що спустилися вниз після своєї вахти, вражали своїх товаришів розповідями про кульові блискавки, що перекочувалися й скакали по кризі. Пізніше вдень, коли блискавки та розряди атмосферної електрики просто шаленіли, дозорці собачої вахти доповіли про якусь велику — занадто велику, щоб бути звичайним білим ведмедем, — істоту, яка вешталась у тумані вздовж торосів, то приховану від поглядів, то підсвічену спалахом блискавки на секунду-дві. Іноді, казали вони, примара йшла на чотирьох лапах, як ведмідь. А іншого разу, присягалися вони, вона легко крокувала на своїх двох, як людина. Ця істота, казали вони, тинялася довкола корабля.
Хоча стрілка барометра повзла донизу, в неділю на світанку було ясно і на тридцять градусів холодніше — температура вдень була дев’ять градусів нижче нуля[66], — і сер Джон розпорядився повідомити обом командам, що цього дня присутність на службі Божій на «Еребусі» буде обов’язковою.
На кораблі сера Джона недільна служба Божа була обов’язковою для матросів та офіцерів — він щотижня проводив її на нижній палубі впродовж темних зимніх місяців, — але тільки найпобожніші із суднової команди «Терору» долали перехід кригою, щоб бути на них присутніми. Оскільки вони були обов’язковими на Королівському флоті, за традицією навіть більше, ніж за настановами, капітан Крозьє теж проводив недільні богослужіння, але за відсутності на борту капелана це був скорочений варіант, який іноді зводився до простого читання корабельного статуту і тривав двадцять хвилин, не те що сповнені натхнення дев’яносто хвилин, а то й усі дві години сера Джона.
Цієї неділі вибору не було.
Капітан Крозьє повів своїх офіцерів, помічників і матросів через кригу вдруге за останні три дні, цього разу всі були у шинелях та шарфах поверх одностроїв, і вже прибувши на «Еребус», вони були немало здивовані тим, що служба має відбуватися на верхній палубі, а сер Джон проголошуватиме свою проповідь з квартердека[67]. Незважаючи на блідо-голубе небо над головою — цього дня не було жодних золотистих куполів чи несправжніх сонць, — вітер був дуже холодний, і натовп матросів збився докупи задля бодай ілюзорного тепла на палубі під квартердеком, тимчасом як офіцери з обох кораблів стояли позаду сера Джона з навітряного боку палуби, немов церковні служки у шинелях. Дванадцять морських піхотинців знову вишикувалися, цього разу на підвітряному борту головної палуби, із сержантом Брайаном перед строєм, а унтер-офіцери купчилися перед грот-щоглою.
Сер Джон стояв за нактоузом магнітного компаса, що був накритий тим самим прапором Співдружності держав, який перед тим укривав труну Гора, «щоб відповідати призначенню кафедри», як того вимагав статут.
65
Марс, марсова площадка — майданчик на щоглі на рівні нижньої реї, до якого ведуть ванти від бортів і де стоять дозорці (пам’ятаємо, що стеньги (продовження головних щогл) на кораблях спущено для зимівлі).
67
Квартердек — кормова надбудова вітрильника, піднята над верхньою палубою. В ній зазвичай розташовані офіцерські каюти, а над нею — релінги, капітанський місток.