Він проповідував усього лише годину, тож в результаті ніхто з матросів не відморозив жодного пальця на руках чи ногах.
Старозавітна людина за своєю природою і покликанням, сер Джон згадав кількох пророків, ненадовго зупинившись на судженні Ісаї про землю[68]: «Ось Господь нищить землю й пустошить її, й обертає поверхню її, а мешканців її розпорошує», — і поступово з пристрасного потоку слів навіть найбільш затурканим матросам у натовпі людей в шинелях, шарфах і рукавицях, що зібралися на головній палубі, стає очевидним, що командор насправді говорить про їхню експедицію в пошуках Північно-Західного проходу, затерту кригою посеред крижаної пустки, і про їхнє місцеперебування тут, на 70° 05′ північної широти і 98° 23′ західної довготи.
— Земля буде дощенту зруйнована та пограбована вся, бо це слово Господь проказав, — продовжував сер Джон. — Страх і яма та пастка на тебе, мешканцю землі!.. І станеться, той, хто втікатиме від крику жаху, до ями впаде, хто ж із ями виходить, буде схоплений в пастку, бо відкриті розтвори згори, а підстави землі затремтіли… Земля поруйнована зовсім, земля потрощена, вся земля захиталась… Захиталась земля, немов п’яний…
Наче на підтвердження цього жахливого пророцтва, крига навколо «Еребуса» лунко, із стогоном затріщала, і палуба похитнулася під ногами людей. Зледенілі щогли та реї над ними, здавалося, завібрували, а потім почали виписувати маленькі кола на тлі тьмяного блакитного неба. Ніхто не порушив строю і не видав жодного звуку. Сер Джон перескочив з Ісаї на Одкровення і намалював ще жахливіші картини майбутнього, на яке слід очікувати тим, хто зрікся свого Господа.
— Але хто з них… хто з нас… не порушив завіту з нашим Господом? — запитав сер Джон. — Я закликаю вас згадати Йону.
Деякі з матросів з полегшенням зітхнули. Йону вони знали.
— Бог повелів Йоні йти до Ніневії, щоб викрити лиходійство цього міста, — проповідував сер Джон, і його часто кволий голос зараз набув гучності й звучав не згірш, ніж у будь-якого натхненного англіканського проповідника. — Але Йона, як ви всі знаєте, корабельні браття, Йона втік від свого доручення і від лиця Господа, попрямував до Яфи, де сів на перший корабель, що відпливав, і сталося так, що він узяв курс на Таршиш — місто на краю тогочасного світу. Дурний Йона думав, що може втекти за межі Царства Господнього.
«А Господь кинув сильного вітру на море, і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий». Ну, ви знаєте решту… знаєте, як моряки ридали, запитуючи, чому ця кара впала на них, і кидали жереб, і жереб випав Йоні. «І вони сказали до нього: Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас? Бо море бушувало все більше.
І сказав він до них: Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас».
Але спочатку моряки не викинули Йону за борт, чи не так, корабельні браття? Ні, вони були хоробрі люди і добрі моряки, і вони налягли на весла, щоб привести свій потопаючий корабель до землі. Але зрештою вони знесиліли, заволали до Господа, а потім принесли Иону в жертву, викинувши його за борт.
І в Біблії написано: «І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі».
Зауважте, корабельні браття, що в Біблії не сказано, що Йону проковтнув кит. Ні! Це була не білуха, чи вусатий кит, чи кашалот, чи касатка, чи фінвал, яких ми могли бачити в цих високих широтах або в Баффіновій затоці звичайного арктичного літа. Ні, Иону проковтнула «величезна рибина», яку Господь приготував для нього, тобто страховисько з глибин, яке Господь Бог Єгова створив при творенні світу саме для цієї потреби, щоб воно колись проковтнуло Йону, і в Біблії це чудовисько у вигляді великої рибини іноді називають Левіафаном.
Отак і ми були послані з нашою місією за найдальшу межу відомого світу, корабельні браття, ще далі, ніж лежало місто Таршиш — який, зрештою, був усього лише в Іспанії, — нас послали туди, де самі стихії, здається, повстали проти людини, де блискавки б’ють зі студених небес, де холод ніколи не відступає, де білі бестії вештаються по замерзлій поверхні моря, і де жодна людина, цивілізована чи дикун, ніколи не назве ці краї своїм домом.
Але ми не покинули меж Царства Господнього, браття! Як Йона не проклинав своєї долі та не ремствував на своє покарання, але лише молився до Господа з черева риби три дні й три ночі, так само й ми повинні не протестувати, але прийняти волю Божу на це заслання на три полярні ночі зимівлі у крижаному череві, і, як Йона, ми маємо молитися до Господа зі словами: «І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли. І сказав я: Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий. Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову! Я зійшов аж до споду гори, а земля її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав, і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого! Ті, що тримаються марних божків, свого Милосердного кидають. А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння у Господа! І Господь звелів рибі, і вона викинула Йону на суходіл».