— Тож я пояснила серу Джеймсу на чаюванні, — казала Джейн, — що довіра й репутація мого коханого сера Джона для мене нескінченно дорожчі, ніж якась егоїстична втіха від товариства чоловіка, навіть якщо він має відлучитися на чотири роки… та навіть п’ять.
Як же звали ту п’ятнадцятирічну дівку з племені червоношкірих індіанців, через яку Бек збирався стрілятися на дуелі на їхніх зимових квартирах у форті Ентерпрайз?
Зелена Панчоха. Саме так. Зелена Панчоха.
Бісова дівка. Щоправда, вродлива, але зіпсута. Безсоромна. Сам Франклін, попри всі свої намагання не дивитися в її бік, одної місячної ночі побачив, як вона вислизнула зі свого дикунського вбрання і йшла гола через весь їхній зимівник.
Йому тоді було тридцять чотири, але вона була першою голою людською самицею, яку він доти бачив, і аж по сьогодні — найвродливішою. Темна шкіра. Груди пишні, як стиглий плід, але все ще дівочі, соски ще не налилися в ореолі дивних чітко окреслених темно-коричневих кружалець. Цю картину сер Джон ніяк не міг стерти зі своєї пам’яті — хоча намагався і молився за це — і через чверть століття по тому. В дівчини не було класичного миска лобкового волосся, який Франклін бачив пізніше у своєї першої дружини Елеанори, і то лише одного разу і мигцем, коли вона готувалася прийняти ванну, бо Елеанора ніколи не дозволяла найменшому променю освітити їхнє нечасте кохання, не було воно схоже і на обрідне розтріпане гніздечко пшеничного кольору, яке прикрашало зріле тіло його теперішньої дружини Джейн. Ні, індіанська дівка Зелена Панчоха мала тільки тонку, але чорнющу вертикальну смужку, що приховувала її жіночі принади. Таку тонку, як перо ворона. Смолисто-чорну, як сам гріх.
Гардемарин-шотландець, Роберт Гуд, який уже прижив одного байстрюка з іншою індіанською жінкою в цю нескінченну зиму в зимівнику, який Франклін називав Форт Ентерпрайз, швиденько закрутив любов з юною мідяною скво Зелена Панчоха. Дівка перед цим злягалася з іншим гардемарином, Джорджем Беком, але щойно Бек вирушив на полювання, вона перенесла свою сексуальну відданість на Гуда з легкістю, притаманною лише язичникам та дикунам.
Франклін і досі пам’ятав гарчання і пристрасні стогони всю довгу ніч — геть не схожі на його досвід кількахвилинного злягання з Елеанорою (він жодного разу не скрикнув і взагалі не шумів, звісно, бо джентльмену таке не личить), чи навіть два напади пристрасті поспіль, як тієї пам’ятної ночі в медовий місяць з Джейн; ні, Гуд і Зелена Панчоха заходилися довкола цього півдюжини разів за ніч. І варто було Гуду та дівчині затихнути в суміжній прибудові, як вони починали знову — сміх, тихе хихотіння, потім слабкі стогони, за якими йшли все гучніші крики, якими бронзовотіле дівчисько підганяло Гуда. Джейн Ґріффін було тридцять шість, коли вона одружилася з новопосвяченим лицарем Джоном Франкліном 5 грудня 1828 року. Їх медовий місяць минув у Парижі. Не те щоб Франклін дуже любив це місто, та й французів узагалі, але їхній готель був розкішний, а їжа дуже добра.
Франклін побоювався, що під час їхніх мандрів на континенті вони можуть перетнутися з тим хлопом, Роже, — Пітером Марком Роже, який здобув певну літературну популярність, надрукувавши свій словник Роже[21], чи як він там називався — з тим самим молодиком, який одного разу просив руки Джейн Ґріффін і отримав відмову, як і всі інші залицяльники в її молоді роки. Згодом Франклін потай зазирнув у щоденники Джейн тих часів, виправдовуючи свій вчинок переконанням, що вона сама хотіла б, щоб він знайшов і прочитав цей стос зошитів, оправлених у телячу шкіру, — інакше навіщо б вона залишала їх на видноті? — і одного разу побачив фразу, написану дрібним досконалим почерком його коханої того дня, коли Роже зрештою одружився з іншою: «Романтика мого життя скінчилася».
Роберт Гуд ще порозважався з тією Зеленою Панчохою протягом шести нескінченних арктичних ночей, поки його приятель гардемарин Джордж Бек повернувся з індіанцями з полювання. Двоє чоловіків призначили дуель, домовившись битися на смерть, удосвіта — близько десятої ранку — наступного дня.
Франклін не знав, що робити. Огрядний лейтенант був нездатний підтримувати бодай якусь подобу дисципліни серед грубих voyageurs чи гордовитих індіанців, але ще меншою мірою міг контролювати свавільного Гуда чи імпульсивного Бека.
Обидва гардемарини були художники й картографи. Відтоді Франклін не має довіри до художників. Коли скульптор у Парижі ліпив руки леді Джейн і напахчений содоміт тут, у Лондоні, майже місяць малював її офіційний портрет олією, Франклін ніколи не залишав чоловіків наодинці з нею.