Отож, любі корабельні браття, знайте у своїх серцях, що ми принесли і повинні продовжувати приносити жертви в ім’я Господа з подячними молитвами. Ми повинні виконати те, що заприсяглися виконати. Наш друг і брат у Христі лейтенант Грехем Гор, хай упокоїться він з миром у лоні Господньому, побачив, що не буде нам звільнення із зимового черева Левіафана цього літа. Не можна вихопитися з холодного черева криги цього року. З таким повідомленням він повернувся б назад, якби вижив.
Але ми маємо наші непошкоджені кораблі, корабельні браття. Ми маємо їжу на цю зиму і ще на довший час, якщо знадобиться… набагато довший. Ми маємо вугілля, щоб зігріватися, але ще сильніше нас зігріватиме тепло нашого товариства, а найбільше — усвідомлення того, що наш Господь не покинув нас.
Ще одне літо, а за ним і зима в череві цього Левіафана, корабельні браття, і я присягаюся вам, що Божа свята милість виведе нас із цього жахливого місця. Північно-Західний прохід існує; він усього за кілька миль за цим виднокраєм на південному заході — лейтенант Гор міг би побачити його на власні очі менше тижня тому, — і ми маємо допливти до нього, і пройти по ньому, і вийти з нього, і попливти геть від нього всього за кілька місяців, коли ця незвичайно тривала зима закінчиться, бо ми звертаємося до Бога, запитуючи, за що, Господи, ти наслав на нас ці страждання, і Він почує нас, які волають із цього черева, із самого пекла, бо він чує мій голос і ваші голоси.
Тим часом, браття, ми страждаємо від темного духа цього Левіафана, втіленого в образі злого білого ведмедя, — але всього лише ведмедя, безсловесної бестії, яка прислуговує Сатані, — проте, як Йона, ми помолимося Господу, щоб цей жах покинув нас. І Господь почує наші голоси.
Убийте цю звірюку, корабельні браття, і того дня, коли він загине від руки будь-кого з-поміж вас, я обіцяю заплатити усім до одного по десять золотих соверенів з власної кишені.
Серед матросів, що скупчилися на шкафуті[69], одразу почувся гомін.
— Десять золотих соверенів на людину, — повторив сер Джон. — Це не лише винагорода людині, яка вб’є цю бестію, як Давид убив Голіафа, але заохочення кожному з вас — рівними частками. Крім того ви будете продовжувати отримувати платню від Служби географічних досліджень, а ще вам нарахують кошти в розмірі авансу як винагороду, обіцяю вам це, — в обмін усього лише на ще одну зиму, яку ви проведете з гарним харчуванням, в теплі, в очікуванні на відлигу!
Якби сміх під час служби Божої був мислимим, тоді б усі зараз радісно розсміялися. Натомість матроси з уже побілілими від морозу обличчями лише вражено кидали позирки один на одного. Десять золотих соверенів на брата! І сер Джон пообіцяв винагороду в сумі, рівній авансу, розмір якого головним чином і спонукав більшість із цих матросів поступити на службу — двадцять три фунти для більшості з них! В цей час, коли людина могла винаймати житло за шістдесят пенсів на тиждень… тобто за дванадцять фунтів на цілий рік. І це окрім звичайної платні Служби географічних досліджень, яка для матроса становила шістдесят фунтів на рік — у три з лишком рази більше, ніж будь-який робітник може заробляти на березі! Сімдесят п’ять фунтів для тесль, сімдесят — для боцманів, аж вісімдесят чотири фунти — для механіків.
Матроси усміхалися, нишком притупуючи по палубі, щоб не відморозити пальців ніг.
— Я наказав містерові Дігглу на «Терорі» і містерові Воллу на «Еребусі» приготувати нам сьогодні святковий обід на ознаменування нашого майбутнього тріумфу над цією тимчасовою скрутою і безсумнівного успіху нашої дослідницької місії, — проголосив сер Джон зі свого місця за покритим прапором нактоузом. — І дозволив на обох кораблях додаткові порції рому.