— То що ви пропонуєте, сержанте?
— Засідку, сер Джон.
— Засідку?
— Як під час полювання на качок, сер Джон, — сказав сержант Тозер, морський піхотинець з фіолетовою родимою плямою на блідому обличчі. — Містер Мюррей придумав, як це зробити.
Сер Джон подивився на старого вітрильного майстра з «Еребуса». — Ми скористаємося запасними металевими прутами для заміни стійок, сер Джон, і зігнемо їх, надавши потрібної нам форми, — сказав Мюррей. — Таким чином, ми отримаємо легкий каркас для маскувального намету, ну, ви зрозуміли. Тільки він буде не пірамідальної форми, як наші намети, — продовжував Джон Мюррей — а продовгуватий і низький, от як парусинові ятки на сільському ярмарку, мілорде.
Сер Джон посміхнувся.
— А хіба наш ведмідь не помітить парусинової ятки із сільського ярмарку там, на кризі, джентльмени?
— Ні, сер, — відповів вітрильний майстер. — Я покрою, пошию та пофарбую маскувальний намет білилом ще до настання ночі — або цих сутінків, які ми тут називаємо ніччю. Ми облаштуємо засідку біля низького стикового гребеня, з яким вона зливатиметься. Буде помітною лише довга вузенька амбразура для стрільби. Містер Вікес використає дошки, які залишилися від риштування поховальної церемонії, щоб зробити і встановити всередині намету лавки, тож стрільцям буде тепло і затишно на кризі.
— Як багато стрільців вміститься в цій… ведмежій засідці? — запитав сер Джон.
— Шестеро, сер, — відповів сержант Брайан. — Залповий вогонь звалить цю тварюку, сер. Так само як тисячами вбивав прибічників Наполеона в битві під Ватерлоо.
— Але що буде, якщо у ведмедя виявиться нюх кращий, ніж у Наполеона під Ватерлоо? — поцікавився сер Джон.
Матроси засміялися, але сержант Тозер сказав:
— Ми думали про це, сер Джон. Цими днями вітер дме переважно від півночі-північного-заходу. Якщо ми побудуємо засідку поблизу низького стикового гребеня, біля якого поховали бідолашного лейтенанта Гора, сер, то весь обшир рівної криги до північного заходу опиниться в секторі обстрілу. Майже сотня ярдів відкритого простору. Хороші шанси на те, що звір спускатиметься з вищих гребенів з навітряного боку, сер Джон. А коли він опиниться там, де ми на нього чекатимемо, одразу отримає залп куль Міньє[70] в серце та легені, сер.
Сер Джон задумався.
— Але нам доведеться відкликати всіх людей назад на корабель, сер, — сказав Едвард Коуч, помічник капітана. — Поки всі ці люди бігають довкола на кризі, тюки дозорці стріляють зі своїх рушниць у кожен крижаний ропак і на кожен порив вітру, жоден ведмідь, який себе поважає, не підійде до корабля на відстань менше п’яти миль, сер.
Сер Джон кивнув.
— Але що принадить нашого ведмедя в сектор обстрілу? Чи не думали ви про наживку?
— Так, сер, — відповів сержант Брайан, нарешті посміхнувшись. — Цих убивць найбільше приваблює свіже м’ясо.
— У нас немає стільки свіжого м’яса, — сказав сер Джон. — Навіть кільчастої нерпи.
— Так, немає, сер, — погодився сержант морської піхоти. — Але у нас є те ведмежа. Як тільки ми збудуємо і встановимо засідку, заб’ємо цю тваринку, випустивши з нього побільше крові, сер, і залишимо тушку на кризі не далі як за двадцять п’ять ярдів від нашої вогневої позиції.
Сер Джон сказав:
— То ви думаєте, що цей звір пожирає подібних до себе?
— О так, сер, — підтвердив сержант Тозер, чиє обличчя почервоніло під фіолетовою родимою плямою. — Ми думаємо, що ця тварюка їстиме все, що кровоточить чи пахне м’ясом. А коли вона візьметься до справи, ми всадимо в неї кілька залпів, сер, а потім — по десять соверенів на матроса, а потім — зимівля, а потім пройдемо Північно-Західним проходом і з тріумфом повернемося додому.
Сер Джон розважливо кивнув.
— Так і зробіть, — сказав він.
У п’ятницю пополудні, одинадцятого червня, сер Джон з лейтенантом Ле Вісконте вийшов на лід, щоб оглянути ведмежу засідку.
Два офіцери мали визнати, що навіть за тридцять футів від засідки вона була зовсім непомітна, вбудована у гребінь зі снігу та льоду поблизу місця, де сер Джон читав колись надгробну промову. Біла парусина майже повністю зливалися з тлом, а в прорізі амбразури для стрільби через нерівні проміжки звисало якесь шмаття, щоб замаскувати суцільну горизонтальну лінію. Вітрильний майстер і зброяр так вправно прилаштували парусину до залізних прутів та ребер, що навіть попри вітер, який зараз здійнявся й гнав поземок по відкритій кризі, тканина зовсім не тріпотіла.
70
Кулі Міньє — тип загострених рушничних куль (на відміну від власне куль), названих за іменем винахідника.