Навпроти столу Крозьє була вузенька полиця, на якій стояв тазик для вмивання. Води в тазику не було, бо вона б там замерзла. Стюард Крозьє, Джопсон, щоранку приносив своєму капітанові гарячу воду з плити. Місця між столом і полицею залишалося зовсім мало, достатньо лише для того, щоб Крозьє міг стояти або — як зараз — сидіти за столом на табуретці, яка засовувалась під полицю, коли була непотрібна.
Крозьє продовжував дивитися невидющим поглядом на пістоль та пляшку віскі.
Капітан корабля Її Величності «Терор» часто думав про те, що про майбутнє йому нічого не відомо — нічого, крім того, що його корабель та «Еребус» більше ніколи не підуть ні під парами, ні під вітрилами, — але потім пригадував, що певен ще дечого: коли його запаси віскі закінчаться, Френсіс Роудон Мойра Крозьє пустить собі кулю в лоба.
Покійний сер Джон Франклін тримав у своєму капітанському буфеті з коштовною китайською порцеляною, позначеною ініціалами сера Джона і його фамільним гербом, звісно ж, а також кришталем, срібним столовим приладдям, дуже вишуканим і також прикрашеним його гербом, сорок вісім коров’ячих язиків, барильця з копченою вестфальскою шинкою, вежі з подвійних глостерширських сирів, мішок на мішку спеціально імпортованого чаю з плантації якогось родича в Дарджилінгу[72] і глечики з його улюбленим малиновим варенням.
І хоча Крозьє теж зробив припаси якоїсь кількості делікатесів для нечастих офіцерських обідів, які він мав давати, більшість своїх грошей і місця в трюмі він виділив на триста двадцять чотири пляшки віскі. Це не було найкраще шотландське віскі, але цілком задовільне. Крозьє знав, що давно вже проминув ту точку в житті доброго п’яниці, за якою кількість завжди побиває якість. Інколи на борту, як того літа, коли він був особливо заклопотаний, пляшки йому вистачало на два тижні, а то й більше. А часом — як, скажімо, минулого тижня — він міг приговорити пляшку за ніч. Правду кажучи, він припинив рахувати порожні пляшки, коли перевалив за дві сотні минулою зимою, але знав, що запаси віскі добігають кінця. Тієї ночі, коли він вип’є останню з останніх і його стюард доповість, що більше жодної не залишилось, — Крозьє знав, що це трапиться вночі, — він твердо вирішив піднести дуло пістоля до скроні й натиснути на гачок.
Він знав, що розважливіший за нього капітан нагадав би собі, що у винній коморі під палубою зберігаються доволі значні запаси вогняної води, що залишилися від початкових чотирьох тисяч п’ятиста галонів — галонів! — концентрованого вест-індійського рому міцністю 65–70 градусів. Ром щодня видавався матросам по чверті пінти на кожного, розведені трьома чвертями води, і залишалося ще досить пінт та галонів, щоб у тому ромі втопитися. Менш порядний і більш нахабний п’яниця-капітан міг розглядати матроський ром як свій резерв. Але Френсіс Крозьє не любив рому. Ніколи не любив. Його напоєм було віскі, і якщо воно закінчиться, що ж, закінчиться і його життя.
Побачивши тіло юнги Томмі Еванса — його нижню половину, з майже комічно розставленими ногами в штанах і черевиках, які все ще міцно сиділи на мертвих ступнях, — Крозьє пригадав той день, коли його викликали до розтрощеної засідки за чверть милі від «Еребуса». Йому спало на думку, що менш ніж за добу виповниться рівно п’ять місяців з часу трагедії, яка сталася одинадцятого червня. Спочатку Крозьє та інші офіцери, що збіглися до місця події, мало що збагнули, побачивши те спустошення. Власне намет був пошматований на клапті, навіть металеві прути його каркаса були погнуті й поламані. Дерев’яна лавка розколота на друзки, і серед цих скалок лежало безголове тіло сержанта морської піхоти Брайана, командира морських піхотинців експедиції. Його голова, якої на той час, коли прибув Крозьє, все ще не знайшли, прокотилася по крижині майже тридцять ярдів, поки зупинилася біля оббілованої туші ведмежати.
Лейтенант Ле Вісконте отримав перелом руки — постраждав, як згодом з’ясувалося, не від нападу страхітливого ведмедя, а впавши на кригу; рядовий Вільям Пілкінгтон був поранений у ліве плече морським піхотинцем, капралом Робертом Гопкрафтом, що був поруч. У самого капрала були зламані вісім ребер, розтрощена ключиця і вивихнута ліва рука від ковзного удару гігантської лапи монстра, як він пізніше сказав. Рядові Гілі й Рід не отримали жодних серйозних пошкоджень, але знеславили себе панічною втечею. Рід, коли повз рачки, зламав три пальці.
72
Місто в північно-східній Індії, довкола якого розташовані високогірні плантації чаю на висоті понад 2250 метрів над рівнем моря.