— Дозволиш мені все розтлумачити,— запропонувала Карла, тримаючи його за руку,— і надати спрощену версію, як на футболках? Доки не акліматизуєшся.
— Ого,— шепотів у відповідь Вінсон.— Ти згодна на таке?
Карла йому посміхнулася, а потім глянула на мене.
— А ти можеш повірити, наскільки тут круто? — запитала вона.
— О так,— посміхнувсь я.
— Я ж казала, що нам варто сюди прийти.
Ідрис та інші мудреці спорожнили палюче натхнення з чаші та знову повернулися до палючих запитань.
— Як же так, майстре-джі? — швиденько провадив Підозріливий.— Як може зв’язок з цим тенденційним полем, чи пак Божественним, пояснити значення життя?
— Це запитання — безпідставне,— м’яко промовив Ідрис, виявляючи доброту до колеги, який також шукав істину, гідну покаяння.— Значення — це не атрибут життя. Значення — це атрибут волі. Атрибут життя — це мета.
Мудреці знову почали радитися, нахиляючись до Дайте Подумати, який сидів якраз навпроти Ідриса. Вони знімали янголів з кінчика голки одного по одному[160], вирішуючи, який з них дасть їм найбільшу перевагу.
Ідрис зітхнув, оглядаючи обличчя учнів, одягнених у біле, у магнолієвому колі захоплення. Найвищі дерева хоробро стояли проти зникаючого сонця, затуляючи святих чоловіків своєю тінню.
— Тож...— почав запитувати Вінсон.
— Значення життя — це неправильне запитання,— сказала Карла.— Мета життя — це правильне запитання.
— Ого,— здивувався Вінсон.— Тож це начебто два запитання.
Мудреці закінчили. Підозріливий прочистив рота.
— Ви маєте на увазі зв’язок з Божественним чи з іншими живими істотами?
— Кожен справжній зв’язок, чесний і вільний, неважливо з ким — з квіткою чи святим, це зв’язок з Божественним, бо кожен щирий зв’язок автоматично поєднує зв’язкових духовного тенденційного поля.
— Але ж як хтось може знати, що він поєднаний зв’язком? — недовірливо запитав Підозріливий.
Ідрис насупив брови, опустив погляд, не спромігшись приховати сум, який на його очах поширювався на самотньому узбережжі віри Підозріливого. Він знову підвів погляд, люб’язно усміхаючись Підозріливому.
— Тенденційне поле це підтвердить,— пояснив Ідрис.
— Як?
— Щире розкаяння, доброта чи співчуття з’єднують нас із тенденційним полем,— провадив Ідрис.— Тенденційне поле завжди відповідає: інколи це повідомленням через маленьку бабку, інколи — виконання палкого бажання, а інколи — доброта незнайомця.
Мудреці знову схилилися для перемовин.
Вінсон використав перерву в дискусії, щоб накинути руку мені на плече і затягнути у своє збентеження. Він нахилив нас ближче, хотів прошепотіти щось Карлі, але вона не дозволила йому навіть почати.
— Сила завжди з тобою, якщо зможеш відмовитися від сили,— сказала Карла.
— Ох.
Мудреці чемно покашляли, повертаючись до дебатів.
— Ви прагнете загорнути значення в головоломку наміру,— відповів Сварливий.— Але хіба ми насправді вільні у своєму виборі й хіба ми обрані Божественним знанням контролювати всі свої дії?
— Чи є ми божими жертвами? — розсміявся Ідрис.— Ви на це натякаєте? Ну, тоді навіщо нам право вибору? Щоб знущатися? Ви справді хочете, щоб я в це повірив? Наша воля існує, щоб ставити запитання Богу, а не лише вимолювати відповіді.
— Я хочу знати, у що вірите ви, майстре Ідрис.
— У що я вірю, великий мудрецю, чи що я знаю?
— У що ви щиро вірите,— уточнив Сварливий.
— Дуже добре. Я вірю, що Джерело, яке породило наш Всесвіт, прийшло з нами в цю реальність як духовне тенденційне поле. Я вірю, що Воля, наша людська воля,— це постійний стан суміщення, і вона взаємодіє і не взаємодіє з духовним тенденційним полем, як-от фотони світла, з яких воно створене.
Мудреці знову почали радитися, а Вінсон хотів був запитати, що там відбувається.
— Сила — це ти сам,— пошепки підсумувала для нього Карла,— якщо ти є достатньо смиренним для неї.
— Майстре-джі, ви базуєте забагато сказаного на можливості вибору,— заявив Амбіційний.— Але багато з того, що ми обираємо, тривіальне.
— Не існує тривіального вибору,— запевнив Ідрис.— Саме тому так багато могутніх людей намагається вплинути на наш вибір. Якби це були тривіальні речі, то вони б не переймалися таким.
— Ви розумієте, що саме я маю на увазі, майстре-джі,— наполягав Амбіційний, трохи дратуючись.— Щодня ми обираємо тисячі тривіальних речей. Вибір не може бути настільки важливим фактором, як ви наполягаєте, коли так багато речей мають зовсім дріб’язкову важливість, а рішення приймаються без духовного обмірковування.
— Я повторюю,— терпляче посміхнувся Ідрис,— не існує тривіального вибору. Кожен вибір має значення, і не важливо, наскільки він несвідомий. Вибір, який ми робимо, щоразу руйнує суміщення, яким ми спрямовуємо людське життя на ту чи іншу реальність і на те чи інше сприйняття, і це рішення може мати дріб’язковий чи значний, але все одно вічний ефект на часову шкалу.
— Ви називаєте це владою? — вимагав Амбіційний.
— Це енергія,— виправив Ідрис.— Духовна енергія спроможна змінити Час, а це вже чимало. Мільярди років Час був володарем усіх живих організмів, доки перед ним не постала Воля, щоб привітатись.
Дайте Подумати скликав мудреців для обміну думками. Він насолоджувався собою, навіть за рахунок своїх колег, а може, особливо за їхній рахунок. Неможливо було сказати: ці збори були заплановані, щоб поганьбити Ідриса чи його друзів-мудреців.
Вінсон глянув на Карлу і вже мало не розтулив рота...
— Прикрий свою кармічну дупу,— пояснила Карла,— усе, що ти робиш, впливає на часову шкалу, чуваче.
Я швиденько її цьомкнув. Я знав, що це було святе зібрання святих мислителів, але сподівався, вони мені пробачать.
— Це друге найкраще на світі побачення,— мовила вона, коли мудреці випростались, і троє інтелектуальних кутових відхилилися від Сварливого — наймолодшого мудреця, у якого багато свіжої енергії, щоб кинути комусь виклик.
— Ми заходимо на манівці,— почав Сварливий.— Я осягнув вашу техніку, майстре-джі. Ви ухиляєтеся від запитань за допомогою семантичних трюків. Дозвольте звернутися до сакральних текстів і настанов. Якщо людська душа — це вираження нашої людяності, як ви продовжуєте наполягати, то чи так необхідно виконувати свій життєвий обов’язок, як навчають нас сакральні тексти?
— Справді,— додав Амбіційний, сподіваючись зловити Ідриса в кастову пастку.— Чи можемо ми уникнути колеса карми і покладених Божественним обов’язків?
— Якщо існує Божественне Джерело всього, то наш раціональний і логічний обов’язок буде перед ним,— відповів Ідрис.— У нас є ще один додатковий обов’язок перед людством, до якого ми належимо, і перед планетою, на якій ми живемо. Усе інше — це особисті преференції.
— То ми не народжуємося з кармічним обов’язком? — наполягав Амбіційний.
— Людство народжене з кармічним обов’язком. Люди народжені з особистим кармічним завданням і грають свою індивідуальну роль у загальному кармінному обов’язку,— сказав Ідрис.
Мудреці перезирнулися, можливо, присоромившись, бо намагалися заманити Ідриса в сипучі піски релігії, доки він продовжував підносити себе на гілці віри.
— А чи розмовляє з вами особистий Бог? — запитав Дайте Подумати, закручуючи свою довгу сиву бороду вузлуватими пальцями, синіми зсередини від років перебирання червоних бурштинових медитаційних намистин, циклами по сто вісім штук.
— Таке чудове запитання,— м’яко розсміявся Ідрис.— Я так розумно, що ви маєте на увазі Бога, який турбується персонально про мене і з яким можна особисто спілкуватися, доки той сам Бог, який намріяв всесвіт у реальність, зайнятий сполученням з кожною схожою свідомістю, коли та виникає. Я правильно розумію?
160
Алюзія на одне з питань, які піднімалися у схоластичних диспутах пізнього середньовіччя: «Скільки янголів може вміститися на кінчику голки?»