Щодо персонажів: я, очевидно, мав би описати людей, з якими інколи перетинався і які поступово ставали героями новели. Скажу одразу, що серед усіх я виділив би Олександра, Марту та Григорія. Перший був мер, і подейкували, що люди його недолюблювали через зарозумілість і типову для його посади політику власних інтересів. Тепер, щоправда, він відкрив крамницю і справді був бодай у чомусь корисний людям. Марта була помітний персонаж здебільшого через трійко дітей, яких їй доводилось самотужки виховувати. Вона була завжди заклопотана, але усміхнена. Я того не міг зрозуміти зі своїм хронічним сумом, спричиненим, певно, надміром вільного часу. Втім, найбільший інтерес у мене виник до Григорія. Власне, через відсутність будь-якої інформації про нього. Він був мовчазний, мешкав віддалік від усіх, а на життя заробляв тим, що доглядав за місцевими парками.
Найпевніше, вони навіть не підозрюють, що стануть героями книжки. Інакше вони, імовірно, були б обережнішими у словах та краще б обдумували вчинки. Зрештою, ми всі звикли жити, забуваючи про те, що за нами інколи хтось споглядає, що наші історії можуть бути комусь цікавими. Я згадуватиму їх нечасто, вони просто з’являться в момент, коли наші життя мають перетнутися, зіграють необхідну роль і повернуться до своєї буденності. Але моя історія, тобто та, яку я хотів би розповісти, сталася дещо пізніше...
Спочатку до мене зайшла Жанна. Вона, до слова, часто заходитиме поговорити, згадуватиме тільки сумні історії свого життя: деякі особливі моменти і ті, що завадили їй стати особливою. Зрештою, вона є власницею квартири, яку я орендую, тому має право інколи наповнювати моє усамітнення своїм смутком. Минулого разу, для прикладу, вона згадувала останні студентські роки, розповідала, як через конфлікти з режисером не стала актрисою, хоча, здається, певним чином вона нею таки стала. А інколи навіть перегравала і змушувала мене рятуватися втечею від її розповідей. Мабуть, вона підозрювала, що могла бути причиною цих зникнень. Бо робити в цьому місті, як ви вже зрозуміли, нічого, і рідко де можна було сховатися більше ніж на дві години. Але, зрештою, я міг це виправдати творчим пошуком...
Творчість — це завжди втеча від реальності. Або ж психотерапія для тих, хто від неї втомився. Це насамперед пошук чогось відсутнього або ж подорож, схожа на ту, коли заходиш у ранковий переповнений трамвай, і, дивлячись на живі обличчя, згадуєш свої, вигадані. Утім, циклічність доріг і пошуку рано чи пізно все одно втомлює, плутанина світів обтяжує, тому ти почергово перемикаєшся з одного на інше. Як-от я зараз — п’ю чай і думаю про життя. Нічого хорошого не виходить.
Тому, коли я зустрів Єву, нічого особливого не відбулося. Ця зустріч читалася за класикою жанру і очікувалася за логікою подій. Єва цього не знатиме. За потреби, я їй, звісно, скажу про почуття, які народилися до неї. Зізнаюсь, що хоча цей випадок не перший, але саме він для мене унікальний. Залежно від того, як розвиватимуться наші стосунки. Утім, це не та історія, яку я хотів би розповісти, тобто це не основна її сюжетна лінія. Важко, звісно, сказати, яка думка головна — коли ти відкрив файл і перед тобою чисті сторінки, ти намагаєшся експромтом писати роман, а з матеріалів у тебе перед очима розмиті спогади та скупі вистави. Однак Єва мала б зіграти якусь із провідних ролей, і я їй надам таку можливість. Поки ж у мене вільний простір, і його можна наповнити всім: і романтикою, і таємницею, і думками, і спогадами, і еротикою.
«Вона не тут, її думки далеко, вона просто танцює й дістає задоволення», — перше, що я подумав про Єву, яку помітив, коли проходив повз закинуту майстерню й випадково побачив, як вона танцює за вікном. Я підглядав за нею наступні десять хвилин, допоки вона не втомилася і моє споглядання не втратило сенс. Чесно зізнаюсь, що це не найдостойніший мій учинок, але хіба можна залишатися байдужим, коли перед тобою танцює рудоволоса красуня, підстрижена під каре, одягнута в легеньку футболку, короткі джинсові шорти і шкіряні чобітки? На вигляд їй було сімнадцять, і вона просто танцювала — мені сорок два, і я хотів втратити розум.