— Ви схиляєте мене до...
— Сексу. Зазвичай цей процес називають так...
— Ви тиснете на мене?
— Навіть не намагаюся, що ви! Я можу цієї ж хвилини попросити вибачення і дозволити вам піти.
— Але ж ця ситуація...
— Я видалю її з пам’яті. Не хвилюйтеся, ваша репутація не постраждає, про це ніхто не дізнається...
— Ви ж розумієте, яке це шаленство? Навіть якщо уявити, що, в міру фізичного потягу чи захоплення вашим талантом, я могла б зараз віддатись ніжності. Але ж є певні межі моралі, які не дозволяють мені близькості з незнайомою людиною.
— Поспішаю вас запевнити, що цілком розумію ваші сумніви і не збираюсь чинити нічого, чого пані сама не забажає. Якщо ваші принципи зараз буде порушено, обіцяю не звинувачувати вас у цьому і взяти на себе частину провини.
— Але ж це заперечить наше подальше спілкування, ми станемо звичайними одне для одного... Ви готові втратити цей рівень спілкування?
— Цілком погоджуюся і запевняю, що готовий і надалі спілкуватися. Інакше — це не найгірший спосіб урізноманітнити процес.
Ця формальність тривала недовго. Вона певний час іще товкла, як це все неправильно, а я за її правилами мав усе заперечувати, щоб, коли це, зрештою, відбулось, усе скидалося на те, наче я їй нав’язав цю думку. Натомість я зі всім погоджувався, і коли аргументи завершилися, вона дозволила мені ввійти.
За вікном смеркалося. Хтось недалеко грав на скрипці, а ми, виснаживши наші тіла, лежали на підлозі. Долівка була холодна, тому Магда швидко вдягнулась і сіла за стіл в очікуванні, коли я долучуся до неї. Я не поспішав, тому вона стала ходити кімнатою. Помітно нервувала. Шукала виправдання.
— Не говори нічого.
— Я хотіла сказати...
— Я знаю.
— Мені сподобався спосіб, у який ви намагались мною оволодіти — ні ви, ні ваша краса чи інші заслуги... Лише те, як це відбулося. Манера була настільки витончена, що я, як справжня поціновувачка мистецтва зваби, не могла залишити її без нагороди...
Мені не потрібне було це виправдання. Я не збирався зазіхати на її безпеку. Але не міг дозволити їй звинуватити мене в тому, що сталося. Вона могла все списати на імпульси, хвилю бажання, мінливу слабкість чи неспроможність захищатися, але вона не мала ставити під сумнів мою перемогу. Жінки дивні й незрозумілі створіння. Як же все-таки змінюється поведінка, коли падає їхній захист...
На ранок вона сказала, що мусить покинути місто, попросила не шукати її, бо сама дасть про себе знати. Я зіронізував стосовно її драми. Після чого дізнався про чоловіка та небезпеку цих зв’язків. Вона нічого не розповідала про нього і ніяк не пояснювала наших зустрічей. Наступні рази Магда також покидатиме моє помешкання затильними дверима, потім зайде в поштове відділення, наче надіслати листа, і після цього заховається в телефонній будці, навмисно привертаючи увагу людей. Таким чином вона уникне підозр.
Вона не вдавалася до подробиць, давши зрозуміти, що наданої інформації для мене має бути достатньо. Я особливо не випитував. Жінка завжди відповідатиме лише на ті запитання, на які сама захоче відповісти, шукаючи шпарин, щоб уникнути незручних. Ким була Магда? Поєднанням пристрасті й ніжності, турботи та зваблення. Певною мірою естетики. Жінкою у всіх можливих моделях. Моделях загубленої дівчинки чи мудрої порадниці, яка так чи інакше маніпулює твоїм інтересом. Тому навряд чи мені пощастило, навряд чи я почую від неї історії про нещасливе життя з чоловіком, тим паче зізнання. Вона була надто розумна. Усе відбувалося надто швидко. Це можна було виправдати бажанням залишатися в тіні. І остаточно розбило мою віру в жіноче кохання. Жінки не здатні кохати, інколи вони схильні до жертовності чи покори, але вони ніколи не відмовлять собі в пізнанні нових чоловічих типажів. Цей інтерес переслідуватиме їх протягом усього життя. А чоловікам кохання потрібне як відповідальність. І, як наслідок, жіноча любов завжди буде яскравішою, чоловіча — сталішою. Зрештою, я не міг ужити цього терміна в нашому разі, це була гра, їй щось було потрібно від мене, і мені залишалося лише спостерігати.
До виставки зостався тиждень. І мене активно намагалися переконати відмовитися від цієї затії. З одного боку, це були меценати й колекціонери, які пропонували влаштувати закритий аукціон, з іншого — різні суспільні організації, що хотіли запобігти соціальному бунту. Влада на той час заплющила очі, утім, обмежила поширення лише в культурному середовищі. Вони мали силу заборонити мені, але дали право вибору... На субсидії та державні ранги я не купився.