Що мене могло злякати? Погрози? Дурна слава? Хіба це ціна, щоб відмовитись від справи життя? Це не було ані протестом, ані бажанням чергового самовираження. Я був готовий опісля спалювати картини чи просити вибачення в усіх скривджених. Ця виставка була підсумком, завершенням циклу, моїм бенефісом. Зрештою, Михайло здався і вручив мені ключі. Ми могли облаштовувати зал.
Я сидів у «Штуці». Кельнер принесла мені кави по-віденськи, я набивав тютюн і слухав молодого гітариста. Хлопець, одягнутий у чорну сорочку, метушливо озирався, наче когось виглядав, і награвав спокійні іспанські мотиви. Моє життя вперше було схожим на ці мелодії.
Усе текло спокійно й логічно — зважені вчинки, розважливі думки, впевнені дії. У певний момент мого життя усі життєві події, усі намагання, потуги й досвід зійшлися в єдиному місці. У мене була кохана жінка, інтрига, таємниця, я стояв на порозі чергової слави та визнання. Усе не могло бути настільки добре. І не було.
— Не можу повірити, що ви справді наважитесь це зробити, — звернувся до мене літній чоловік в елегантному костюмі та з тростиною, на яку він спирався. Він підняв капелюх, вітаючись, тим самим запитавши дозволу присісти. Я не відмовив. — Ви, очевидно, мене не пам’ятаєте. Ми бачилися близько двадцяти років тому у Франції, ви тоді були художником-початківцем, ми зустрілися на Паризькому з’їзді...
— Жан-П’єр Тіссе, — я впізнав його.
— Це добре, — відповів він задоволено. Отже, непотрібно було гаяти час на знайомство. — Не буду приховувати, що мене привела сюди ваша колекція. Мені незрозуміло, яким чином вам дозволили її представити публіці, але розголосу вона набула й у колах французьких жандармів. Часу в мене обмаль. Справа, зрозуміло, делікатна, але дозвольте мені поцікавитися: за скільки ви готові продати колекцію?
Жан-П’єр був знаний колекціонер. Один із тих, кому притаманні і смак у живописі, і вміння вести переконливі діалоги. Він заробив капітал на промисловості, тому зацікавлення мистецтвом було доволі-таки дивним. Хтось пов’язував це із захопленням його дружини, однак правдоподібнішою видавалася версія про його особистий захват від французької художниці. Саме заради її прихильності він зібрав значну європейську колекцію. Або ж це був лише спортивний інтерес.
Його пропозиція мені лестила, однак пристати я, звісно, не міг.
— Ви розумієте, що мені потрібна лише автентичність. Лише обрані люди зможуть насолодитись вашою майстерністю. Опісля оприлюднення ваша колекція втрачає свою цінність. Тому і ціну я можу запропонувати відповідну.
Я ще раз запевнив його, що подальші розмови не мають сенсу. Він особливо не наполягав. У своїй тривалій кар’єрі він чітко усвідомив: якщо все має свою ціну, то часом за гроші цього не купиш.
— Тоді я можу попросити про одне, — він зробив акцент на цьому слові. — Магда Новацька. Я знаю, що це ім’я вам знайоме. І помітив її часті вечірні візити до вашої оселі. Не хвилюйтесь, ваше особисте життя залишиться особистим. Я просто хочу знати, що колекція не дістанеться моїй конкурентці. Саме небажання поступатися змусило мене за вами стежити.
— Конкурентці? — перепитав я. Хоча в голові вимальовувалася чітка картина стосунків, які між нами народжувалися.
— Звісно, — запевнив мене Жан-П’єр, — мені хочеться вірити, що це питання винятково особистого характеру. Вибачте за відсутність такту, але я справді хочу знати, що ви не продасте колекцію Магді Новацькій.
Далі я дізнався більше. Я спробував удати, що обізнаний із родом діяльності Магди, що мене хвилює лише її особисте життя, і, зрештою, мені вдалося дещо довідатися.
Вона була звичайна полька, грала другорядні ролі в театрі. Часто мігрувала з трупою, тому ходили плітки, що полюбляла вв’язуватися в різні любовні авантюри. Краса гарантувала їй чоловічу увагу, розум — можливість приховувати різні забави. Декілька років тому вийшла за німецького офіцера — кажуть, це також була одна з випадкових ситуацій, але їй удалося певним чином переконати його у своїй порядності. Зрештою, поруч із ним вона поводилася, як належить заміжній пані. Його ранг і авторитет тиснули на неї, тому вона кинула театр, а у світське життя увійшла колекціонеркою. Зрештою, усі колишні гріхи, які могли випливати за заміжжя, вона могла списувати на плітки, пов’язані зі спекулюванням чи творчим оточенням.
Останніми роками їй пощастило зібрати чималу колекцію творів сучасних митців — статки чоловіка це дозволяли.