Каспер відчув несподіваний, нез’ясовний та ірраціональний укол ревнощів. Чоловіки не хочуть ділити увагу жінок з іншими чоловіками, і неважливо, скільки років жінкам — більше сімдесяти чи менше дванадцяти, ми хочемо, щоб вони належали тільки нам.
— Візьми карти, — сказав Каспер. — Зіграємо в холдем[107], по дві карти на руках, п’ять у колоді, три партії.
Він відкрив три карти, що лежали на столі, це були чирвова дама, бубновий король і туз пік. Каїн узяв карти.
— На що граємо? — спитав він.
— Ми граємо на твоє життя, — відповів Каспер.
Каїн подивився на нього. Каспер знову почув, який той небезпечний.
— Ставки — шматочки правди, — запропонував Каспер. — Відвертість. Я починаю. Чуєш звуки, що оточують нас? Відбиття від мармурових стін? Трохи м’якше, ніж від граніту. Але все одно жорстке. Хоча й трохи пом’якшене парою. Створює інтимну атмосферу. Посеред жорсткості. Чуєш?
Пара оточила їх з усіх боків, стіни приміщення почали зникати.
— І ось ми з тобою, — продовжував Каспер, — сидимо в цій атмосфері. Виникає особливе, майже щасливе звучання, коли чоловіки збираються разом без одягу. Немає ні комірців, ні метелика — ти в чому мати народила. Не треба нічого удавати із себе — адже маска створюється одягом. Стаєш трохи ближчим до самого себе. Завдяки далекому, безхмарному спогаду про те, як грав голяка на березі. Завдяки веселому акустичному спогаду про футбольну роздягальню, ти розумієш, ти чуєш це? Згадується Еккехарт: «З ким Господь Бог займався коханням, якщо він породив так багато звуків?» І посеред цього благословенного бенкету для барабанних перетинок звучить твій звук. Твоя пожадливість. Твої злочини й махінації. Досить для довічного ув’язнення. І найстрашніше — вбивство і насильство над дитиною. Роби ставку. Твоя ставка — правда про дитину. У чому я не правий?
— Що стосується дитини, — відповів Каїн. — Це був Ернст. Усе вийшло з-під контролю. Він за це поплатився.
Каїн узяв три карти й поклав їх на стіл, це були бубновий король, дев’ятка чирва і двійка треф.
— Це все одно твоя провина, — сказав Каспер.
— Я розкаююсь. Мати Марія каже, що немає такого гріха, в якому не можна було б розкаятися.
— А як щодо справедливості? — спитав Каспер.
— Ти злий. Як ціла армія. Як тобі таке формулювання: ти злий, немов армія з однієї людини?
Карти попливли перед Касперовими очима.
— Звідки ця овеча покірність?
— Я зустрічався з дівчинкою. З матір’ю Марією. Я продам усе. Я передам усе в розпорядження Притулку. Я розкаююсь. Я про все шкодую. Твоя черга.
— Допоможи мені з хронологією, — сказав Каспер. — У серпні минулого року всіх дванадцятьох дітей зібрано в Копенгагені. Діти зв’язуються з тобою. Ти їм щось пропонуєш. Щоб улаштувати поштовхи? Вони в змозі викликати землетрус? Вони можуть маніпулювати матеріальним світом? А чи вони просто можуть передбачати події?
Він відкрив карту — це була десятка пік. Каїн стенув плечима.
— Я займаюся опціонами. Для мене майже немає різниці. Можна сприяти тому, аби щось сталося, а можна знати, що це станеться. Вони сказали, що очікуються поштовхи.
— І тоді у тебе виникає ідея скуповувати знецінювані землі. І створити у можливих покупців правильне чи неправильне уявлення про те, що поштовхи і зсуви ґрунту закінчилися. Для цього тобі були потрібні діти. А натомість ти мав привезти їх до Копенгагена, так стояла справа, еге ж?
Каїн кивнув.
— Але це ще не все, — не зупинявся Каспер.
— Я повинен був вплинути на громадську думку. І на засоби масової інформації. Коли діти розкажуть про все.
Каспер повільно похитав головою.
— Вони хочуть примусити світ до чогось. Погрожуючи тим, що можуть викликати природні катастрофи. Це вандалізм. Дитячий тероризм. Це діти-злочинці. Це правда? Вони на таке здатні?
Каїн знизав плечима.
— І ти збирався брати в цьому участь? — продовжував Каспер.
— Я звернувся. Побачив світло.
— Де в Копенгагені жили діти?
— У Притулку. Це було просто. Один з моїх співробітників був зв’язаний з Притулком.
— Білявка? — вів далі Каспер. — Ірене Папас?
Каїн кивнув.
— Притулок сам оплачував транспорт. Але з-за кордону забирали їх ми. У деяких випадках батьки не хотіли відпускати їх. Звідси й заяви про зникнення. На жаль, одне із завдань я доручив Ернстові.
— Чому мати Марія не розгледіла, хто ти є насправді?
Каїн перевернув карту. Це була двійка бубна.
— Сімеон Новий Богослов, — відповів він, — пише, що важливо не приписувати духовному вчителеві всезнання. Навіть найвидатніші — люди.
Каспер відчув, що йому стає боляче дихати. Може, від пари, може, від гіркого усвідомлення того, що його монополія на цитування отців церкви гине.
— Потім ви влаштували викрадення, — сказав він. — Чому ви викрали тільки двох дітей?
— Цього було цілком досить. Щоб переконати покупців.
— Клара-Марія надіслала картинку одному гідрологу. Жінці зі світського ордену. На картинці зображено Копенгагенський порт після землетрусу. Навіщо її було відправлено?
Каїнове звучання змінилося. Низка гримас і судом, що швидко змінювали одна одну, пробігла по його обличчю.
— Ці діти, вони диявольське поріддя. Викрадення їх — уже само по собі покарання. І ніякого судового переслідування вже не потрібно. Діти хотіли довести, що знали про поштовхи заздалегідь. Але вони нічого не повідомили мені.
Він відкрив карту. Це була шістка треф.
— Мої помилки, — продовжував Каїн, — можуть стати незвичайною відправною точкою для духовного зростання. Я можу все цілком змінити. І для жінок, і для дітей.
— Спочатку, — сказав Каспер, — ти прогуляєшся до в’язниці. Я хочу бачити карти.
Каспер відкрив свої карти. Каїн втупив очі у «стрит». Він теж відкрив свої карти. Це були король чирва і п’ятірка чирва.
— У червоному кольорі мало пігменту, — пояснив Каспер. — Ці карти трохи легші, трохи спритніші, ніж чорні масті. Зате картинки трохи важчі. Я чув твої карти.
Каїн нахилився до нього.
— У мене можливості як у американського президента. Я поверну до життя церкву. Я підтримую Притулок. Я — могутній союзник.
— Дітей врятував я, — сказав Каспер.
— У мене фантастичний духовний потенціал, — продовжував Каїн. — Мати Марія дала мені це зрозуміти. Мені просто довелося йти обхідним шляхом. Багатьом великим доводилося це робити. Міларепа[108]. Митар з Біблії. Багач. Павло. Але тепер я падаю в ноги. Перепрошую. Я галопом посуваюся вперед.
— Ти потрапиш до в’язниці Хорсенса. Це я — світло і надія для сестер.
— Я прийшов до смиренності, — не вгамовувався Каїн. — Глибокої смиренності. Я все віддам церкві. Притулку. Я схиляю голову перед своїм ближнім.
— Моя смиренність всеосяжніша, — наполягав Каспер. — Я пожертвував міжнародною кар’єрою. Я обмиваю ноги всіх людей. Готовий навіть тобі обмити.
Каспер намагався встати із стільця й опуститись навколішки, але він був слабкий. Каїн спробував зробити те ж саме. Це було змагання в смиренності. Пара засліплювала їх. Ставши навколішки один перед одним, вони вдарилися головами — випадково, але з такою силою, ніби кожен з них збирався вдарити іншого.
Нам, що стоять на самому початку шляху духовного оновлення, доводиться нелегко: найменша напруга згубно відбивається на наших добрих намірах. Співчуття, коли доходить до діла, часто виявляється лише тонким шаром сухозлітки на грубішому металі. Каїн схопив Каспера за горло. А проте Каспер не реагував. Якщо завзятий гравець у покер добре влаштувався, потрібно справді постаратися, щоб зрушити його з місця.
Але він відчув, як його зір і слух починають зраджувати його. Каїн поволі нахиляв його назад — до мармурової плити і форсунок, з яких із шипінням виривалася пекуча пара.
Каспер почув молитву, звернену до Дісмаса, доброго розбійника, який опинився на хресті поруч Спасителя. Дісмас був святим усіх гравців і всіх, хто відбуває довгі терміни у в’язниці.