Урочистості розпочалися о четвертій годині. Гості продовжували з’їжджатися до пів на сьому. О дев’ятій відкрився бал, для якого був запрошений знаменитий чиказький струнний оркестр. Танці перемежовувалися виступами більш-менш відомих артистів, а об одинадцятій годині подали розкішну вечерю. Гості сиділи за маленькими столиками в трьох залах першого поверху, ефектно освітлених гірляндами китайських ліхтариків. На довершення всього Френк вивісив у картинній галереї не тільки найкращі полотна, привезені з-за кордону, а й останнє придбання — чудового Жерома, котрий тоді перебував у зеніті своєї дещо екзотичної слави. Картина зображала голих одалісок біля басейну, викладеного різнобарвною мозаїкою. Для Чикаґо таке мистецтво було занадто фривольним. Люди, котрі мало тямлять у живописі, визнали цю роботу непристойною, тоді як освіченіші не могли побачити в ній нічого поганого. Але так чи інак, цей твір безперечно оживляв галерею.
Тут же висів і нещодавно присланий із Європи портрет Ейлін роботи голландського художника Яна Ван-Беєрса, з котрим Ковпервуди познайомилися минулого літа в Брюсселі. Він написав портрет за дев’ять сеансів і створив доволі ефектну річ, в яскравій кольоровій гамі. Ейлін була зображена на тлі літнього ландшафту, в глибині виднівся ставок, оточений низьким кам’яним парапетом, крило голландського заміського будинку червоної цегли, куртини з тюльпанами та блакитне небо в пухнастих хмарках. Ейлін сиділа на увігнутому підлокітнику кам’яної лавки, тримаючи над головою рожеву, оздоблену мереживом парасольку. Біля її ніг зеленіла трава, шовковий костюм у білу та блакитну смужки — за останньою паризькою модою — облягав її сильне, квітуче тіло, солом’яний брилик із м’якими широкими крисами, зав’язаний блакитною стрічкою, кидав тінь на очі, що іскріли життям і веселощами. Художнику вдалося передати характер Ейлін — сміливість, самовпевненість, зухвалість, властиві особам неглибоким, котрі ще не зазнали поразок. Соковитий фарбами, хоча і дещо викличний, як і все, пов’язане з Ейлін, портрет здатен був викликати заздрість у тих, кого природа нагородила не настільки щедро. Якби це була жанрова річ, портрет міг би вважатися чудовим. У м’якому світлі газових ріжків Ейлін на цьому полотні здавалася особливо блискучою — доступна, безтурботна, розбалувана красуня, котру завжди пестили та берегли. Багато відвідувачів затримувалися біля портрета, чимало лунало на його адресу зауважень — дехто промовляв голосно, а дехто — пошепки.
Із самого ранку Ейлін мучили неспокій і невпевненість. За наполяганнями Френка вона завантажила секретарку, юне і старанне дівчисько, котра розсилала запрошення, сортувала відповіді, виконувала усілякі доручення і часом могла навіть дати слушну пораду. Фадетта, камеристка-француженка, зовсім збилася з ніг, поспішаючи все вчасно підготувати для своєї пані, котра мала сьогодні одягнути два гарнітури — один вдень, а інший — між шостою і восьмою годинами вечора. Розшукуючи стрічку, що кудись поділася, або старанно начищаючи брошки та пряжки, вона так і сипала своїми mon dieu і parbleu[4]. Ейлін, як зазвичай, чимало помучилася, перш ніж погодилася, що все гаразд. Особливо важким був вибір сукні. Портрет, що висів у картинній галереї, немов кидав їй виклик. Ейлін здавалося, що сьогодні ввечері їй призачено з’явитися на суд усього суспільства. Врешті-решт, вона все ж таки не послухалася поради кращої чиказької кравчині Терези Донован і зупинила свій вибір на паризькому платті від Борта з важкого брунатного оксамиту із золотистим відливом. Воно дуже пасувало до її волосся та кольору обличчя і вигідно облягало струнку фігуру жінки. У тон сукні були і коричневі шовкові панчохи та бронзові черевички з червоними емалевими ґудзиками. Кульчики Ейлін спершу одягла аметистові, але потім замінила їх топазовими.
Біда Ейлін полягала в тому, що вона не вміла все це проробляти зі спокійною впевненістю світської левиці. Вона не стільки керувала обставинами, скільки обставини — нею. В інших випадках її виручали тільки спокій, витримка та такт Ковпервуда. Якщо чоловік був біля неї, вона почувалася шляхетною леді, котра вміє триматися невимушено в будь-якому товаристві. Але варто було їй залишитися одній, і жінка негайно втрачала мужність, хоча боязкість аж ніяк не була їй властива. Ейлін ніяк не могла забути про своє минуле.