— Дозвольте? — чемно спитав я. І сам собі відповів: — Так, дякую.
Потім мені вже пора було йти. Але я мав намір запізнитися. Мої черевики вправно витанцьовували вулицями передмістя дві чверті такту, а на Скутшерсвеґен я тричі пукнув, щоб не осоромитися в гостях.
Коли Б’єрне відчинив двері, я насилу його впізнав. У нього на шиї була краватка-метелик. Я смикнув за неї так, що розтягнув гумку. Тоді відпустив.
— Вітаю, — сказав я і подав йому свій подарунок.
То були три коробочки свинцевого шроту для його пневматичної гвинтівки.
— Ти добре знаєш, що людині треба, — вдячно сказав Б’єрне. — Тепер ходімо наминати морозивний десерт.
У них завжди було морозиво, бо один родич його мами розвозив морозиво по крамницях, а трохи закидав прямісінько на Замкову вулицю в Ерб’ю. І тепер гості сиділи за столом і мов за себе кидали той морозивний десерт — аж за вухами лящало. Потім Ларсен забризкав сукню Ліллемур полуничним соком, який він смоктав із трубочки.
Згодом мама Б’єрне сказала, що пора танцювати.
— Нумо, — прошепотів Б’єрне і штовхнув мене у бік.
Ми пішли до великої кімнати, де стояла відполірована радіола, біля якої лежала купа платівок із фокстротом. Усі з байдужим виглядом поставали під стіною. Усі, крім Ліллемур, що зачинилася в туалетній кімнаті запрати сукню.
— Тепер хлопці запрошують дівчат, — сказала мама Б’єрне.
Очевидно, вона боялася, що я запрошу Б’єрне.
Але я не зводив погляду з Аґнети, що стояла біля балконних дверей у синій кофтинці з ангорської вовни і була така гарненька, мов співоча папужка, яку тато продав через те, що вона забагато гидила. Щоразу, як Аґнета зиркала на мене, я відвертався.
Коли зазвучала музика, я танцювальною ходою попрямував до дверей на балкон. На жаль, Ларсен мене випередив. Він поклав руку Аґнеті на спину і закружляв із нею по кімнаті. Я чув її хрипкуватий сміх, коли вони пропливали мимо.
Тоді я пішов на кухню.
— Чого ти не танцюєш? — спитала мама Б’єрне.
— Я хочу води, — відповів я.
Я пив воду під пісню «In the Mood»,[7] і не знати, скільки я її випив. Вона булькала в мене в животі, коли я повертався до гурту.
Саме тоді хлопці відводили дівчат до стін, де вони стояли раніше. Я побачив, що Ларсен відійшов від Аґнети.
Я не хотів проґавити наступний танець.
Тільки-но голка доторкнулася до платівки, я зірвався з місця і просто влетів у Аґнетину синю м’яку кофтину.
— Потанцюємо? — мовив я.
Залунав «American Patrol». Я танцював його разів, певно, з двадцять п’ять у кімнаті Б’єрне. Мої ноги відчували кожен звук. Я поклав руку Аґнеті на плече і розмашистою ходою поплив по кімнаті.
— Тільки заплющ очі, — сказав я. — Цей танець я знаю назубок.
Я побачив, що Б’єрне мені підморгнув. Він запросив Ліллемур, у якої спереду на сукні видніла мокра пляма.
Я притиснув Аґнету ближче до грудей. Я мився гелем «Palmolive», тож сподівався, що вона помітить мій свіжий запах.
Спершу я зробив кілька основних кроків. А потім спробував вельми хитромудрий крок убік із поворотом назад. Але виходило зовсім не так добре, як із Б’єрне. Мені весь час заважали Аґнетині ноги. До того ж вона врізалася в кавовий столик, де мама Б’єрне поставила фруктову воду й склянки.
— Що ти робиш? — спитала Аґнета.
— Крок убік із поворотом назад, — відповів я. — Це досить нелегко, але ти швидко навчишся.
— Я? — здивувалася Аґнета.
— Еге ж, — відповів я. — Ну, танцюймо далі.
Та краще в нас анітрохи не виходило, хоч я дуже старався. За якусь мить Аґнета випручалася з моїх ніжних лабет. А я все ще танцював, щоб вона побачила, як це робиться.
— Тепер бачиш? — спитав я.
Вона не зводила своїх синіх очей з моїх елегантних рухів.
— Уффе, ти ж танцюєш, як дівчина, — врешті-решт мовила вона.
— Що? — перепитав я.
І враз зупинився. А щоки в мене запашіли, мов жар.
— Ти робиш дівчачі кроки, — сказала вона. — Саме в цьому твоя помилка.
І тут я зрозумів, чому це сталося. Коли ми танцювали під той дорожній патефон, мене постійно водив Б’єрне. А я ступав за ним. Тепер мені хотілося знов гайнути до крана з водою.
Однак Аґнета схопила мене за руку.
— Пусте, — мовила вона. — Може, не будемо танцювати? Що б ти хотів робити?
Її обличчя було так близько, що світлі коси мало не зайнялися від моїх розпашілих щік. Я зітхнув. А тоді подивився їй просто в сапфірові очі.