— Сер, — сказав він, — перепрошую за моє несподіване звертання, але, судячи з вашої зовнішності, я бачу, що ви надзвичайно добре знаєте світ.
— У мене й справді є серйозні підстави заслужити таку хвалу, — мовив незнайомець, відкладаючи часопис і дивлячись на священика з утіхою і подивом водночас.
— Сер, — вів далі священик, — я відлюдник, науковець, у душі моїй самі каламарі і твори отців церкви. Нещодавні події зняли з моїх очей полуду, я навіч побачив власний безум і тепер хотів би навчитися жити. Під життям, — додав він, — я розумію не романи Теккерея, а злочини і таємні можливості нашого суспільства, а також принципи мудрої поведінки серед надзвичайних подій; я терплячий читач, — чи можна про таке вичитати в книгах?
— Ви мені поставили дуже тяжке запитання, — мовив незнайомець. — Я не дуже вірю в користь книг, вони потрібні, хіба щоб відганяти нудьгу, коли їдеш потягом. Хоча й визнаю, що є дуже вартісні трактати з астрономії, користування глобусом, з рільництва і мистецтва виготовляти паперові квіти. Про інші не такі очевидні сфери життя в книжках, боюсь, ви не знайдете нічого правдивого. Все ж зачекайте, — похопився він, — ви читали Ґаборіо?[74]
Містер Роллес признався, що ніколи навіть не чув цього імені.
— Дечого ви можете навчитися в Ґаборіо, — вів далі незнайомець. — Принаймні він переконливий, саме цього автора найдужче полюбляв читати князь Бісмарк[75], так що ви, в найгіршому разі, марнуватимете час у добірному товаристві.
— Сер, — промовив священик, — я безмірно вам удячний за пораду.
— Ви вже більш ніж досить заплатили мені, — заперечив той.
— Як? — поцікавився Симон.
— Оригінальністю свого запитання, — відповів чоловік. І ґречно, немов просячи дозволу, взяв часопис і знову поринув у читання.
Йдучи додому, Роллес купив книжку про коштовне каміння і кілька романів Ґаборіо. Романи він завзято гортав аж до пізньої ночі, проте, хоч книжки й дали йому силу нових ідей, він ніде не побачив, що ж йому слід робити з украденим діамантом. Його лишень дратувало, що розпорошену інформацію слід визбирувати серед усяких романтичних оповідок, дратувало, що її не так тверезо впорядковано, як у підручниках; Роллес виснував, що авторові, дарма що той чимало міркував про зображувані речі, цілком бракує розуміння методів освіти. Але оцінюючи характер і досягнення Лекока[76], він не міг приховати свого щирого захвату.
«Це справді видатний чоловік, — міркував містер Роллес. — Він знає світ так само добре, як я богослів'я. Нема нічого, чого б цей чоловік не довів до кінця, — і то власноруч, усупереч найтяжчим перешкодам, Господи, — сяйнуло йому, — хіба ж не в цьому наука? Я повинен навчитися різати діаманти сам!»
Роллесові здавалося, що він ураз позбувся всього свого клопоту; він пригадав, що знає одного ювеліра, містера Б. Маккалека в Единбурзі, що радо б узяв його до себе в науку; через кілька місяців, а то й кілька років невдячної праці він стане досить досвідченим, щоб розрізати, і досить спритним, аби вигідно продати Діамант Раджі. Після цього він зможе повернутися до своїх студій, вестиме дозвільне життя багатого вченого, всі заздритимуть його розкоші, кожен його поважатиме. Золоті видива навіяли йому сон, прокинувся він свіжим, з радістю в серці разом із ранковим сонцем.
Будинок містера Реберна цього дня опечатала поліція, і це дало Роллесові привід покинути помешкання. Він радісно спакував свої речі, переніс їх на Кінгс-Крос[77], залишив у камері схову й подався до клубу, аби досидіти там до вечора й пообідати.
— Роллесе, якщо сьогодні ви зостанетесь на обід, — повідомив його знайомий, — то побачите двох найвидатніших людей Англії — богемського князя Флорізеля і старого Джека Ванделера.
— Про князя я вже чув, — відповів містер Роллес, — а з генералом Ванделером я навіть зустрічався в товаристві.
— Генерал Ванделер — віслюк! — закричав знайомий. — Це його брат Джон, найвидатніший авантурник, найкращий знавець самоцвітів, один з найтямущіших європейських дипломатів. Ви коли-небудь чули про його дуель з герцогом Вальдоржем? А про його звитяги і звірства, коли він був диктатором Парагваю?[78] Про спритність, виявлену в пошуках самоцвітів сера Самюеля Леві? Про його заслуги в часи Індійського повстання[79], — заслуги, якими уряд скористався, але не зважився визнати їх? І ви його не знаєте? Чого ж тоді варта людська слава чи неслава? Джек Ванделер ще й як дотягнувся до того і до того. Біжіть сходами вниз, — провадив він далі, — сідайте коло них і нашорошуйте вуха. Якщо не помиляюсь, ви почуєте там цікавущу розмову.
74
75
78
79