Князь підвівся і, залишивши гарсонові золотого, разом із Френсісом вийшов з кав'ярні й повів його бульваром аж до простої однокінної карети, де на нього чекало двоє слуг без ліврей.
— Ця карета, — мовив князь, — до ваших послуг. Зберіть якомога швидше свої речі і мої слуги відвезуть вас на віллу неподалік від Парижа, де ви в цілком задовільних умовах зможете почекати, поки я влаштую ваші справи. Там є гарний сад, бібліотека з творами прекрасних авторів, кухар, пивниця і добрі сигари — раджу звернути на них увагу. Жероме, — додав князь, повертаючись до одного зі слуг, — ви чули, що я сказав. Я доручаю містера Скрімджера вашій опіці, ви, я знаю, подбаєте про мого друга.
Френсіс, затинаючись, став дякувати.
— У вас буде досить часу для подяк, — урвав його князь, — коли вас признає ваш батько і ви одружитесь із міс Ванделер.
Князь відвернувся й неквапом пішов у бік Монмартру. Гукнув перший порожній екіпаж, сказав адресу і за чверть години, відпустивши кучера трохи раніше, вже стукав у садову хвіртку містера Ванделера.
Хвіртку із звичайною обережністю відчинив сам диктатор.
— Хто ви? — запитав він.
— Містере Ванделер, я перепрошую за такі пізні відвідини, — відповів князь.
— Вашій високості завжди раді, — відповів містер Ванделер, відступаючи вбік.
Князь скористався вільним ходом і, не чекаючи господаря, зразу пішов у будинок, відчинивши двері до салону. Там сиділо двоє людей — міс Ванделер зі слідами сліз на обличчі, яка й досі ще часом здригалася від схлипувань, і молодик, якому майже місяць тому в клубній курильні він давав консультації на літературні теми.
— Добрий вечір, міс Ванделер, — привітався Флорізель, — ви, здається, втомлені. А це, певне, містер Роллес? Містере Роллес, я сподіваюся, вам було корисне вивчення Ґаборіо?
Та молодий священик був надто пригнічений, замість відповіді він тільки штивно вклонився і далі закушував губи.
— Якому доброму вітрові, — проказав містер Ванделер, заходячи за гостем, — я маю завдячувати честь бачити вашу високість?
— Я прийшов у справах, — відповів князь. — Маю до вас серйозне питання; як тільки ми залагодимо його, я проситиму містера Роллеса піти зі мною на прогулянку. Містере Роллесе, — додав він суворо, — дозвольте вам нагадати, що я ще не сів.
Священик, вибачаючись, зірвався на ноги, тим часом князь, віддавши капелюха містерові Ванделеру, а ціпок Роллесові, сів у фотель біля столу, але їх сісти не запросив, потрактувавши таким чином мов слуг, і невдовзі заговорив:
— Я прийшов сюди, як уже казав, у справах, та якби я прийшов задля втіхи, то, признаюсь, я б не знайшов товариства, яке б задовольняло мене менше, ніж ваше, і ніде я б не був так прикро вражений прийняттям, як тут. Ви, сер, — звернувся він до Роллеса, — неввічливо повелися в присутності людини вищої від вас становищем, а ви, Ванделере, зустріли мене з посмішкою, але ж добре знаєте, що на ваших руках ще досі сліди непорядних учинків. Я не хочу, щоб мене уривали, сер, — додав князь, — я тут, щоб говорити, а не слухати, й прошу слухати мене шанобливо і коритися геть в усьому. Ваша донька якнайшвидше має бути одружена в посольстві з моїм другом Френсісом Скрімджером, офіційно визнаним сином вашого брата. Ви повинні виділити не менш ніж десять тисяч фунтів посагу. Вам я потім листом доручу одну важливу місію в Сіамі[83]. А тепер, добродію, відповідайте одним словом: ви згодні чи ні на такі умови?
— Ваша високосте, простіть мені, — заговорив диктатор, — і дозвольте мені з усією шанобою поставити вам двоє запитань.
— Дозвіл дано, — відмовив князь.
— Ваша високосте, — знову почав диктатор, — ви назвали містера Скрімджера своїм другом. Повірте мені, якби я знав, що його вшановано такою честю, я б ставився до нього з відповідною повагою.
— Що ж, ви питаєте дуже спритно, — озвався князь, — але це вам ніяк не зарадить. Ви отримали мої повеління, — якщо навіть до сьогоднішньої ночі я ніколи не бачив цього добродія, то моя воля не менш абсолютна.
— Ваша високість, як завжди, напрочуд тонко тлумачить мої слова, — повів далі Ванделер. — Ще одне: я, на жаль, пустив по сліду містера Скрімджера поліцію, звинувативши його в крадіжці, — мені скасувати чи потвердити обвинувачення?
— Вирішуйте самі. Це питання вашого сумління і законів цієї країни. Подайте мені капелюха, а ви, містере Роллес, давайте ціпок і йдіть зі мною. Міс Ванделер, добраніч вам. Гадаю, — звернувся він до старого Ванделера, — ваша мовчанка свідчить про безперечну згоду.