Джеймі, худорлявий хлопчисько одинадцяти літ, як на свій вік, був такий височенний, що здавалося, ніби він іде на ходулях. Та звісно ж, річ була тут не в ходулях, а в цибатих ногах. Обличчя в Джеймі теж було худе, й коли він надимався, перш ніж дути у картатий міх, що ліктем притискав до тіла, то могло видатися, що за кожною щокою в нього лежить по яблуку, а очі виглядали так, неначе мали вилізти з орбіт. Правильної форми голова була вкрита хвилястою каштановою кучмою, а на самісінькому верху — шотландський берет із помпоном, збитий по-хвацькому набакир, як їх збивали в полку, де служив колись батько Джеймі. Берет, волинка і кілт були прикрашені барвистими стрічками, і коли Джеймі неквапною ходою волинщика, яку він перейняв у батька, ступав уперед, стрічки повільно маяли в такт його крокам.
За Джеймі, стискаючи в руках священний прапор загону скаутів-вовчиків, крокували Джорді Мак-Набб і кілька його друзів по загону. На них була скаутська форма, і це робило всю процесію по-військовому стриманою та суворою. За скаутами їхав катафалк з покійною, який тягнули четверо молодших дівчат — першокласниць тутешньої школи, по дві з кожного боку. Блискуча задумка приставити кортеж до небіжчиці народилася в голові Х’юї Стерлінга, і ним же була втілена в життя за куций проміжок часу між обідом і початком церемонії. Коли постало питання транспортування спочилої кицьки — що краще, нести чи везти? — коробка, в якій покоїлися тлінні рештки Томасини, була поставлена на вантажну платформу іграшкового поїзда, яку видобув Х’юї зі своїх іграшкових схованок.
За труну правила велика плетена коробка з-під льодяників, обшита оксамитом, що залишилася у Х’юї від Різдва, він збиравсь при нагоді перетворити цю коробку в кошик для ниток і всякого шевського причандалля або щось подібне і не менш корисне. Діти вистелили дно коробки молодим вереском, вклали на нього Томасину. Кішка лежала, згорнута калачиком, і здавалося, що вона не померла, а просто заснула. Зверху на катафалк накинули відріз картатої шотландки, він слугував укривалом покійній та замінював прапор, яким обшиваються труни загиблих героїв.
За катафалком ступала невтішна Мері-Pya у жалобному вбранні. Вона спиралася на руку Х’юї Стерлінга, що не міг змарнувати блискучу нагоду стати одним з центральних персонажів цього неперевершеного дійства. «Чи раз, чи два — одна біда», — думав Х’юї, а в тому, що за витівки відповідати доведеться, він навіть не сумнівався.
Пропадати, так з музикою, і Х’юї поцупив удома зі скрині просяклий нафталіном парадний костюм, що дожидав початку Ігор[14] чи приїзду якогось цабе королівської крові, та й одягнув його на похорон. Куцу курточку з чорного оксамиту прикрашали срібні гудзики з фамільним гербом Стерлінгів і повітряним, майже невагомим жабо, а рукави були обшиті справжнім малинським мереживом. На поясі в Х’юї гойдався довгий шотландський кинджал, на плечі висів споран, цупку кучеряву чуприну вінчав збитий набакир шотландський берет з помпоном, а в руках він тримав важкий молитовник у солідній оправі. Не кожен день побачиш таких гарних хлопців, які так гарно вписуються в поховальну процесію.
Мері-Pya була замотана в найкращу чорну вовняну шаль місіс Мак-Кензі. Шаль була довга, і тому її довелося спочатку намотати дівчинці на плечі, а потім на талію, й це надавало Мері-Pya своєрідного східного шарму. Пройшовшись по кімнатах дорослих, Х’юї знайшов фіолетову вуаль, що належала мамі, а може, й бабусі. Такі вуалі були в моді у двадцятих роках, їх надягали, коли їздили в автомобілях без даху. Тепер вуаль пишалася на голові у Мері-Pya, і крізь неї, як сонце з-за хмари в похмуру погоду, ясніли золотаво-руді пасма дівчинки. Видовище не стільки скорботне, скільки колоритне.
І замикала жалобну ходу масовка з однокашників Стерлінга та купки заїжджих дітлахів, які прийшли сюди хто на запрошення, а хто й сам, приваблений чутками про майбутню подію. Кожен учасник процесії надяг на себе те, що, на його або її переконання слід надягати, коли йдеш на похорон найкращої у місті кішки. І розкішна хода посувалася містечковими вулицями, помалу обростаючи новими жалобниками, що залюбки вливалися у натовп проводжаючих. Поки дійшли до міської околиці, в ній було добрих двадцять чоловік. Покинувши місто, хода взяла курс на прогалину в глені, нараяну Джорді Мак-Наббом.
14
Ігри — тут маються на увазі щорічні фестивалі шотландських ігор та музики (Highland Gatherings, або Highland Games), які традиційно проводяться на територіях Шотландського Нагір’я на початку серпня. Найвідомішим з них є фестиваль у місті Бремарі, відвідати який приїжджають навіть члени королівської родини.