Не шкодуючи фарб, Мак-Дьюї описував титанічну боротьбу борсука за життя, його відсіч нападаючим псам і навіть повідав, яких неймовірних зусиль вартувало йому розірвати капканний ланцюг і доплентатися до хатини Рудої Відьми. А коли він дійшов до місця, де Лорі взяла зраненого звіра на руки і стала колисати, щоб заспокоїти його, з очей Мері-Руа ринули сльози. І це так само були перші сльози, що він бачив відтоді, як дочка з риданням благала батька не вбивати кішку.
Того вечора, зайшовши до кімнати, щоб завершити свій ритуал і поцілувати дівчинку, про що його, зрештою, ніхто не просив, Мак-Дьюї схилився над ліжком і промовив:
— Відважний борсук скоро зовсім одужає, і якось ти його побачиш…
Він взяв її на руки, поцілував, і руки дівчинки, немов самі собою, лягли йому на плечі. Тримаючи дочку на руках, Мак-Дьюї прошепотів:
— Я люблю тебе, Мері-Руа…
Невже йому здалося, що худенькі руки дівчинки відповіли обіймами — легкими, заледве відчутними, та все ж таки обіймами? Невже насправді? Серце, яке несамовито билося у грудях, підказало Мак-Дьюї, що так усе й було. На якусь куцу мить дівочі руки зімкнулися навколо нього, пригорнулися до Мак-Дьюї.
Він поклав Мері-Руа назад на подушку, й хоч дівчинка і далі з ним не говорила, душа його співала: крига її відчуження дала першу тріщину!
Мак-Дьюї ще раз поцілував дочку, вийшов зі спальні, але двері до неї вирішив сьогодні залишити прочиненими: ану як дівчинка вночі прокинеться і стане кликати його до себе! Усамітнившись у себе в кабінеті, він ще кілька годин займався паперовою звітністю по місту та округу, перш ніж і сам пішов до ліжка. Лягаючи, він відчував на серці таке полегшення, якого вже давно не відчував.
17
Я, богиня Баст-Ра, збираюся здійснити справу, справді гідну богині.
У мені пробудилася сила, яку була закладена великим богом сонця Ра і великою богинею місяця Хатор.
Я каратиму винних.
Я вершитиму чужі долі.
Бути богом непросто. Кому, як не мені це знати, бо я була богинею і продовжую залишатися нею.
Люди заздрять божественній силі. А я заздрю людям. В них є можливість обирати між добром і злом.
Для богів не буває ні добра, ні зла — для них існує тільки власна божественна воля.
Цю ніч з моєї волі скоїться зло, яке має знищити Рудобородого.
Недарма я відома людям як Сехмет-Баст-Ра, як Та-що-Рве-і-Мече.
18
Подеколи серед літа, коли тепле південне повітря наражається на холод північного моря, по довгій улоговині Лох-Фіну гуляють дужі теплі вітри. Нагріті повітряні маси зі свистом носяться лабіринтами моря та суші в районі дельти Клайду[33] й Кілбреннанського каналу, шукаючи бодай якусь продушину, щоб вирватися з цього плетива і полетіти далі.
Ці вітри на Шотландському нагір’ї траплялися не так часто, як фени[34] у Швейцарії та Австрії, чи містралі[35] у Франції, але, на відміну від них, вони приносили тривогу і неспокій, ляскали дверима, вікнами та незачиненими ставнями і страшно завивали у коминах, але не так, як завивають вітри взимку, а на свій, особливий, копил. Коли ж такий вітер налітав на води Лоху, його поверхня хвилювалася, плескалася й бралася чорториями. Собаки у таку погоду вили й гавкали на все, що бачили, а люди ставали дратівливі. Ці вітри рідко затримувалися тут надовго, звичайно за добу вони неслися геть, підіймалися в небо і ставали купчастими хмарами, які потім вибухали грозою. Такі грози над Шотландським нагір’ям були нечасті, але дуже грізні.
І ось така сама стихія розгулялася тієї ночі, коли містер Мак-Дьюї, упевнений, що гра у мовчанку, в яку стільки часу гралася дочка, скоро закінчиться, сидів у себе в кабінеті, закінчував роботу з паперами і готувався до скорого сну.
Буря заявила про себе дужим лясканням віконниць на другому поверсі, й Мак-Дьюї стрілою кинувся нагору зачиняти їх. І варто було висунутися з вікна, як вітер з якоюсь нездоровою втіхою накинувся на рукави його сорочки, люто скуйовдив чуприну, відшмагав по щоках і очах, повергаючи в повне сум’яття. Він поквапно зачинив вікна, перевірив, чи міцно вони замкнені, і лиш тоді зітхнув з полегшею.
Якось Мак-Дьюї вже довелося відчути на собі силу шотландського містралю, й він вирішив пройтися домом, щоб перевірити, чи добре замкнені віконниці, вікна й двері чорного ходу. Дорогою зазирнув до дитячої кімнати: чи не збудилася, бува, Мері-Pya від гупання віконниць, але дівчинка спала спокійним сном. Він зачинив вікно в дитячій, щоб воно не ляскало, коли вітер подужчає й почне вриватися в оселі. Пересвідчившись, що тепер ані будинкові, ані тим, хто у ньому, ніщо не загрожує, він пішов до своєї кімнати, роздягнувся і ліг.