— А може, нам пощастить, — озвався Томек.
— Зробимо все, що від нас залежить, аби вони вижили під час подорожі, — сказав Вільмовський.
Вони повернулися до табору з качконосами й зайнялися приготуванням відповідного приміщення. Близько полудня були вже готові до прогулянки на гору Костюшка. Аж до заходу сонця їхали просто на схід. На світанку наступного дня рушили далі. Спека ставала нестерпною. Зітхнули з полегкістю, коли відчули живлющий, холодний вітер, що дув із близьких уже гір, які виднілися на обрії. Незабаром в’їхали в долину, що вилася між невисокими пагорбами. Тоні чудово знав місцевість і впевнено вів мандрівників найкрутішими та найдикішими стежками. По кількох годинах дороги вони опинилися в досить широкій, глибокій улоговині, оточеній з усіх боків високими горами. Тоні затримав коня на березі пінистого гірського струмка.
— Оце так сюрприз! У горах Австралії влітку йде сніг? — здивувався Томек, вдивляючись у білосніжні гірські шпилі.
— Я був упевнений, що самий лише вигляд снігу в цій жаркій країні буде для вас не меншою приємністю, ніж сходження на гору Костюшка, — сказав Бентлі. — В Австралійських Альпах сніг випадає від травня по листопад, що приносить мешканцям східного узбережжя неабияку різноманітність. Тому гора Костюшка — улюблене місце прогулянок мешканців австралійських міст.
— Чи видно звідси гору Костюшка? — запитав Томек.
— Бачиш он той гострий шпиль прямо перед нами, цілком укритий снігом? Це і є гора Костюшка, — сказав Бентлі.
Укритий вічними снігами гострий скелястий шпиль панував над іншими вершинами, що його оточували. Це була гора Костюшка, яку відкрив Стшелецький і назвав її на честь польського національного героя. Групка поляків мовчки дивилась на високу, стрімку вершину гори. Кожен із хвилюванням думав про те, що цю вершину на Австралійському континенті вперше відкрив їхній співвітчизник. Бентлі, мабуть, здогадався, які почуття охопили мандрівників. Він поклав руку Томекові на плече й сказав:
— Шістдесят два роки тому Стшелецький розпочав свою найбільшу експедицію. Вирушивши з заходу з долини річки Муррей, він дійшов до пасма Австралійських Альп. Хто знає, можливо, й він дивився на гору Костюшка з цього місця, на якому стоїмо ми? У товаристві лише одного провідника Стшелецький здійснив важке й небезпечне сходження на найвищу з цих гір, несучи на собі вимірювальні прилади.
— А чому Стшелецький сам ніс прилади? — запитав Томек.
— Перед його прибуттям поселенці не знали цієї місцевості, — пояснив Бентлі. — Тут у той час іще не було доріг, ні навіть стежок. Тепер майже на саму першину гори[81] можна виїхати верхи, але кілька десятків років тому Стшелецькому довелось добиратися туди з величезними труднощами. Адже він був першою білою людиною, нога якої торкнулася незнайомих гір. Сходження на гору супроводжувалось багатьма перипетіями, тим більше, що Стшелецькому довелося самому нести геодезичні прилади, щоб зберегти їх від можливих пошкоджень. Саме цей гострий шпиль гори Костюшка видався йому найзручнішим місцем для вимірів. Незабаром самі переконаємося, який неозорий краєвид відкривається з вершини цієї гори.
Мандрівники стали на ночівлю на березі струмка. Вони довго сиділи біля вогнища, гомонячи про великого польського мандрівника — дослідника Нового Південного Уельсу. Лягаючи спати пізно ввечері, вони вкрилися теплими ковдрами, тому що ніч була холодна.
Рано-вранці вони знову сіли на коней. Тоні петляв, прагнучи підійти до підніжжя гори зі східного боку. Нарешті він знайшов досить широку стежку, якою коні могли без особливих труднощів підійматися вгору. Спішитися з коней їм довелося всього за якихось кількасот метрів від вершини. Коней залишили під наглядом Тоні, а самі в супроводі Бентлі зійшли на вершину.
Досягши мети, зупинилися зачаровані. Перед їхніми очима відкрився величний, нічим не затьмарений краєвид, площею близько вісімнадцяти тисяч квадратних кілометрів. Вдалині на сході, незважаючи на відстань, що сягала вісімдесяти кілометрів, видніло морське узбережжя. Унизу тяглися нижчі пасма гір, глибокі каньйони річки Муррей та її притоки Маррамбіджі.
— Напевно, саме тут Стшелецькому спало на думку назвати цю вершину іменем Костюшка, — озвався Томек до Бентлі, що стояв поруч.
— Я повинен дещо уточнити, — відповів Бентлі. — Іменем Костюшка Стшелецький назвав сусідню вершину, оскільки вважав, що саме вона є найвищою на Австралійському континенті. Лише через кілька десятків років австралійський зоолог Ленденфельд, досліджуючи ці місця, визначив за допомогою більш досконалих приладів, що вершина, на якій ми зараз перебуваємо, на кілька метрів вища від тієї, яку польський мандрівник вважав найвищою. На честь австралійського геодезиста він назвав цю вершину горою Тавнсенд, а гору Костюшка перейменував на Мавнт-Мюллер для увічнення пам’яті німецького натураліста. Незважаючи на це, мешканці Австралії, встановивши, що Ленденфельд мав слушність, усе-таки найвищу вершину Австралії назвали горою Костюшка, а назву Тавнсенд залишили за сусідньою вершиною, котру раніше відкрив Стшелецький. Таким чином австралійці вшанували добрі наміри польського першовідкривача Австралії[82].
82
У 1939 р. поляки, які оселилися в Австралії, створили комітет для підготовки відзначення сотої річниці відкриття гори Костюшка в Австралійських Альпах, що його здійснив поляк Павел Стшелецький. До цього комітету також пристали уряд Нового Південного Уельсу та низка відомих австралійців.
17 лютого 1940 року під час основного святкування на горі Костюшка в присутності представників уряду Нового Південного Уельсу відбулося відкриття меморіальної дошки, виготовленої за рахунок унесків шкільної молоді. Бронзову дошку вміщено на гранітному цоколі. Напис на дошці англійською мовою подаю нижче повністю у власному перекладі польською:
З долини річки Муррей
польський дослідник
Павел Едмунд Стшелецький
піднявся на ці Австралійські Альпи
15 лютого 1840 року.
«Скеляста й гола вершина, яка перевищувала декілька інших, — згадував Стшелецький, — справила на мене таке враження внаслідок подібності її до насипаної гірки в Кракові над могилою патріота Костюшка, що хоч і в чужому краю, на чужій землі, але серед вільного народу, який цінив свободу та її атрибути, що я не міг стриматися від того, щоб надати горі назву Костюшка».