Томек уперше побачив зоологічний парк, тому можна було собі уявити, з яким зацікавленням він оглядав тварин. Найбільше він зрадів слонові, якого привезли сюди на «Алігаторі» з Цейлону. Тварина ця стала справжньою окрасою парку. Слон уже, мабуть, звик до нових умов існування, а його лагідність здобула прихильність у наймолодших відвідувачів зоопарку. Томек стверджував, що слон його впізнав, тому що без будь-якої спонуки просгяг до нього хобот і легко посадив собі на спину. Вільмовський вибирав птахів, яких він хотів отримати в заміну гірських кенгуру та ведмедиків коала. Бентлі не чинив жодних перешкод і, крім того, наказав обслузі парку доставити птахів у клітках на корабель.
Із зоологічного парку звіролови попрямували до Національного музею, де могли детально ознайомитися з багатою колекцією фауни, зібраною з усього континенту. Вільмовський і Смуга провели тут кілька годин, оглядаючи надзвичайно цікаві експонати. Супроводжував їх директор, який давав їм ділові поради у зв’язку з організацією відділення австралійської фауни в зоологічному парку в Європі.
До готелю вони повернулися лише надвечір. На їхній подив карета зупинилася біля під’їзду гарного котеджу, розташованого в досить великому парку.
— Даруйте, панове, але на прохання матері я викрав вас. Ви в дворі мого дому. Я поверну вам свободу тільки завтра ввечері. Гадаю, ви не підмовитесь зробити нам цю приємність, — весело заявив Бентлі.
— Це мене вже вдруге викрадають в Австралії! — вигукнув Томек.
Сповнені веселого настрою, всі висіли з карети, а коли зайшли до будинку, то застали в салоні боцмана Новицького, який жваво розмовляв із матір’ю Бентлі.
Виявилося, що гостинний зоолог, відправляючи на корабель клітки з птахами, послав боцманові Новицькому запрошення, наперед запевнивши його, що керівник експедиції не заперечуватиме проти його короткої відсутності на «Алігаторі». Таким чином, усі поляки, учасники експедиції, опинилися в гостях у Бентлі.
Вечір і весь наступний день минули дуже швидко. Виявилося, що пані Бентлі вельми симпатична й гостинна жінка. Вона розпитувала співвітчизників про Варшаву, цікавилася пригодами Томека під час експедиції й навіть наполегливо вмовляла його залишитися в Австралії назавжди. Прощальний обід обернувся на справжній банкет. На обід запросили й Тоні, який дуже полюбив Малу Голову. Під час прощання з милими господарями Бентлі подарував Томекові на згадку справжній бумеранг, спис і щит.
— Бумеранг в Австралії дарують із певним значенням, — сказав Бентлі, вручаючи подарунок Томекові. — Це означає: «Повертайся до нас, як повертається бумеранг. Ти завжди будеш у нас бажаним гостем».
Зворушений Томек обійняв Бентлі та його матір, обіцяючи написати їм після прибуття до Європи. Сердечно попрощавшись, звіролови сіли в Мельбурні на потяг, який довіз їх до Порт-Філліпа.
Повернення на корабель так утішило Томека, що батько ледве вмовив його лягти спати. Звичайно, Динго поселився з ним у одній каюті, тому що Томек нізащо не хотів розлучатися зі своїм улюбленцем.
На світанку Томек зіскочив з ліжка. Разом із Динго вони обійшли всі закамарки на кораблі, не обминаючи, звичайно, приміщень із тваринами, де провели башто часу. Усі тварини почували себе непогано, за винятком качконосів, які попри старання команди, не доїхали живими до Європи.
Маленьке кенгурятко цілком освоїлося з присутністю людей. Його навіть випускали з клітки, де воно сиділо разом зі своєю матір’ю й радо брало їжу з рук обслуги. Томек старанно допомагав годувати тварин, і лише протяжний звук корабельного гудка примусив його вийти на палубу. Настала хвилина відчалювання. «Алігатор», піднявши якір, повільно відходив від береш. Запрацювали машини. Незабаром корабель вийшов із затоки у відкрите море. Береги Австралії розтанули вдалечині…
Томек пішов до каюти, тому що досі не встиг розпакувати свої речі. Передусім він повісив над ліжком поруч зі штуцером подарунки Бентлі: спис, бумеранг і щит. Потім розклав на підлозі шкуру вбитого тигра і задоволено роззирнувся по каюті. Йому навіть здалося, що якби Ірка випадково опинилася тут, то могла б із повним правом сказати, що в каюті «пахне» справжніми джунглями. Тепер можна було відімкнути валізку й розвісите в шафі одяг. На самому дні валізки Томек побачив забутий уже дивний дарунок старого О’Донелла. Важкий шматок глини був загорнений у картату, не зовсім чисту хустину. Взявши до рук дарунок, Томек мимоволі посміхнувся. Тепер уже можна було переконатися, які таємничі властивості має ця важка глина.