— Повинен признатися, що Австралія поки що дуже нагадує мені рідні місця. Скрізь видно оброблені поля, сади чи пасовища. Хіба що овець тут більше, ніж у нас, та пастухи їздять верхи.
Бентлі посміхнувся, а потім відповів:
— Ти кажеш, друже, що Австралія дуже нагадує тобі Європу? Якщо ти надіявся, що зустрінеш тут більше екзотики, то можу тебе заспокоїти. Поки що ми перебуваємо в добре освоєній прибережній смузі, але незабаром пейзаж зміниться. Мені цікаво, як ти уявляв собі Австралію?
— Я був переконаний, що майже вся поверхня Австралії вкрита безкраїми степами та пустелями, в яких на людину чатують найнесподіваніші небезпеки. Я навіть чув, що тут легко зустріти розбійників!
— Ну, щодо розбійників, то тепер нам з їхнього боку ніщо не загрожує. Кільканадцять років тому дійсно були сміливці, які забавлялися тут розбоєм. Це було під час золотої лихоманки. Але ти не помиляєшся щодо того, який вигляд має пейзаж більшої частини континенту. Ось зачекай, нехай лишень ми просунемося трохи на північ. На величезних просторах Австралії є ще немало місць, куди не ступала нога білої людини. Скажи мені, будь ласка, хто налякав тебе баєчками про австралійських розбійників?
— Я прочитав про них у книжках польських мандрівників, які провели в Австралії добрих кілька років!
— Дуже цікаво! Про яких саме мандрівників ти говориш?
— Про Сигурда Висьневського та Северина Кожелинського[25].
Бентлі на хвилину замислився, намагаючись згадати прізвища, які назвав Томек, а потім сказав:
— Мені здається, що я ніколи не чув про мандрівників із такими прізвищами. Вони, певне, не належать до числа першовідкривачів Австралійського континенту?
— Я про це вже запитував тата. Він мені казав, що Висьневський не був ні відкривачем нових земель, ні вченим-дослідником. Щоправда, він брав участь в одній з експедицій, що прямувала в глиб Австралії[26], але дуже швидко покинув її.
— Ось чому я про нього нічого не чув. Мабуть, Висьневський має заслуги в історії польських подорожей, хоч особливими досягненнями на науковій ниві похвалитися не може.
— Те саме сказав і тато. І все ж ви можете лише пошкодувати, що не читали цієї книжки. А втім, вона в мене є на «Алігаторі», і, якщо бажаєте, я дам вам її прочитати.
— Дякую, Томеку, я з задоволенням скористаюся при нагоді твоєю люб’язністю. Отже, Висьневський змалював Австралію такими чорними фарбами?
— Зовсім ні, — заперечив Томек, — хіба він витримав би тут аж десять років, якби Австралія йому не подобалася?
— Але ж ти сам щойно сказав, що він пише про велику кількість розбійників в Австралії. Щоправда, першими колоністами тут були каторжники-засланці, проте в Австралії ніколи не панувала анархія.
— Можливо, я не так висловився. Наскільки я пам’ятаю, Висьневський писав, що в провінції Вікторія законів дотримувалися суворіше, ніж у самій Англії, та все-таки він сам потрапив у руки розбійників на березі річки Муррей.
— Що ж, це цілком можливо. Був час, коли в Новім Південнім Уельсі розбійничали бандитські зграї. Але в нашій провінції[27] авантюристам ніколи не давали спуску, — з задоволенням сказав Бентлі. — А може, ти пам’ятаєш імена цих розбійників?
— Чудово пам’ятаю! Висьневського захопила банда Жильберта та Бен Голла, які раніше належали до банди Гардинера.
— Мені знайомі ці імена. Розкажи, будь ласка, за яких обставин польський мандрівник зіткнувся з цими бандитами?
— Це трапилося по дорозі до Батерста[28]. До міста залишалося кільканадцять миль, як раптом дорогу Висьневському перепинили двоє вершників. Назвавшись членами банди, Жильберт і Бен Голл під дулами пістолетів повели його до свого табору в лісі. Як виявилось згодом, вони чатували на поштовий диліжанс. В їхньому таборі вже було кільканадцять чоловік, затриманих і пограбованих, як наш мандрівник.
— Гм! Це цілком можливо! Австралійські розбійники часто влаштовували засідки на поштові диліжанси, що везли золото з копалень, і затримували всіх мандрівників, які їхали попереду, щоб ті не могли попередити візника про засідку й напад, — погодився з ним Бентлі. — Ну, й що ж було далі?
— Бандити відібрали у Висьневського годинник і кілька фунтів грошей, їжі той мав при собі. А втім, вони ставилися до своїх полонених досить добре. Їх годували, напували горілкою, а деяким навіть рук не зв’язували. Врешті, бандити напали на диліжанс, повбивали озброєних охоронців, а диліжанс разом із пасажирами притягли до свого табору. Оскільки в диліжансі вони не знайшли багато золота, то з розчарування напилися й заснули. Тоді-то Висьневський скористався з цієї нагоди, перепалив жариною з вогнища мотузки на руках і ногах, узяв торбу, в якій бандити зберігали частину здобичі, у тому числі його годинник та гроші, й накивав п’ятами. Незважаючи на погоню, йому вдалося дістатися до міста й негайно повідомити поліцію. Із захопленої торби він узяв тільки свої гроші та годинник, а решту залишив у депозиті поліції.
25
Сигурд Висьневський народився 1841 року в Паневках на березі річки Збруч, а помер 1892 року. Мандрував Балканами, а в 1860 р. брав участь у сицилійській кампанії на боці Гарібальді, потім тривалий час проживав в Австралії, де, між іншим, працював у золотих копальнях. Пройшов усю східну частину Австралійського континенту, відвідав Нову Зеландію, частину островів Океанії та Антильські острови. Здійснив дві мандрівки по Сполучених Штатах Америки. На схилі віку повернувся до Польщі: 1873 року написав і видав книжку під назвою «Десять років в Австралії».
Северин Кожелинський народився 1804 року, помер 1876 року. Під час листопадового повстання (1830–1831) був офіцером і брав участь в угорському повстанні (1848–1849) під командуванням генерала Дембинського; одержав звання майора. Потім поневірявся по Франції та Англії, звідки з групою польських емігрантів вибрався до Австралії, де працював на золотих копальнях. Після чотирирічного перебування в Австралії повернувся на Батьківщину. 1860 року його призначили директором Сільськогосподарського училища в Черніхові поблизу Кракова. У 1858 р. видав книжку: «Опис мандрівки до Австралії та перебування там від 1852 по 1856 роки».
26
Це була одна з експедицій Ландсбора, який у 1861 р. разом із рятувальними загонами Говайта, Волкера та Мак-Кінлі вів пошуки експедиції Беркі та Віллса, що заблудилася.