XXI
НА ГОРІ КОСТЮШКА
Томек час від часу нетерпляче поглядав на гірське пасмо. Він очікував повернення батька з полювання на гірських кенгуру. Відтоді, як Тоні й Смуга поїхали, він не виходив із табору. Неухильно дотримувався даного слова, а щоб скоротити час очікування, доглядав за тваринами. У вільний час дивився в бінокль на гори, сподіваючись побачити батька, який повертається з полювання.
Від часу небезпечної пригоди з бушрейнджерами минуло вже два дні. Смуга особисто відвіз бандитів до найближчого містечка, де випадково зустрів патруль кінної поліції. Представники закону склали акт про смерть Картера й Томсона та поховали їх без будь-яких церемоній. Бандитів, що вціліли, закували в кайдани й повезли до міста, тому не було ніякого сумніву, що їм не минути заслуженої кари. Після цього Смуга повернувся до табору золотошукачів. О’Донелл прагнув якнайшвидше виїхати звідси, але не міг цього зробити через пораненого сина. Смуга привіз із собою похідну аптечку з ліками й допоміг перев’язати пораненого. Потім, не гаючи більше часу, відвіз Томека до табору експедиції, а сам приєднався до загону мисливців, які полювали на кенгуру. Тоні не брав участі в операції передавання бушрейнджерів поліції. За наказом Смуги він поїхав у гори, де повинен був знайти Вільмовського й розповісти йому про все, що трапилося.
Таким чином, Томек знову залишився в таборі з двома матросами й з нетерпінням очікував повернення батька. Терпеливість його була піддана тривалому випробуванню. Полювання затягувалося; мисливці вже шість днів перебували поза табором. Томек першим побачив тих, що поверталися із здобиччю. Він скочив у сідло свого поні й помчав їм назустріч. Незабаром він уже міцно обіймав батька. З провинним виглядом чекав докорів. Але Вільмовський, поінформований Смугою про переживання сина, не сердився на нього.
— Як себе почуває поранений золотошукач? — запитав Вільмовський після перших слів привітання.
— Не знаю, тату, але сподіваюся, що йому вже краще, — відповів Томек, радіючи, що батько не дорікнув йому за самочинність.
— Чому ж ти не відвідав його? Часу в тебе було достатньо.
— Гм, якщо сказати правду, то в мене було велике бажання зробити це, але я пообіцяв Смузі, що без твого дозволу більш не залишу табору. Тому в очікуванні твого повернення я доглядав тварин.
— Я вважав, що тобі треба заглянути до золотошукачів і довідатися, чи не потрібна їм наша допомога.
— Може, ми пішли б туди разом? — запропонував Томек.
— Я переконаний, що вони прагнуть зберегти в таємниці своє перебування в ущелині. Гадаю, буде краще, якщо ти відвідаєш їх сам. Тільки спитай, чи не потрібна їм якась наша допомога.
Цього дня Томек так і не встиг відвідати О’Донеллів. До заходу сонця він оглядав зловлених тварин. Крім невеликих, спритних гірських кенгуру, мисливці впіймали дві плащоносні ящірки[78]. Ці плазуни, довжина яких сягає метра, мали на голові та шиї шкіряну складку, що дуже нагадує комір. Вони бігали на задніх лапах, як кенгуру. Мисливці зловили також кілька ящірок-молохів[79], тіла яких укриті шкіряними шипами різних розмірів, тигрову змію, лусконогу ящірку[80] та пару птахів, т. зв. великих зимородків, або коокабурра. Останні відразу нагадали Томекові О’Донеллів. Адже це коокабурра своїм неприємним хихотінням привернула увагу золотошукачів до Томека, який намагався сховатися від них. Але, на жаль, уже було пізно для прогулянки до ущелини золотошукачів. Томек вирішив піти туди із самого ранку. Це мав бути його прощальний візит до О’Донеллів, оскільки австралійська експедиція звіроловів уже закінчувалася. В обмін на ведмедиків коала й кількох гірських кенгуру Бентлі зобов’язувався дати звіроловам низку цікавих австралійських птахів, яких було багато в зоологічному парку Мельбурна.
Уранці наступного дня Томек осідлав поні й разом із Динго вирушив в ущелину. Без будь-яких перешкод він дістався до скелі, що перекривала шлях до стоянки золотошукачів. Томек прив’язав поні до дерева, а сам разом із Динго видерся на скелю. О’Донелли сиділи біля вогнища. Вони смажили рибу, яку зловили в струмку. Томек зістрибнув зі скелі й підбіг до них.
— Ого, у нас приємний гість! — вигукнув старший О’Донелл, побачивши Томека. — А я вже думав, що ти образився. Я радий, що можу попрощатися з тобою перед від’їздом з Австралії.
— Я приїхав довідатися, чи не потрібна вам наша допомога. Бачу, що ваш син почуває себе значно краще, — відповів Томек.
— Рана вже заживає. Завтра вирушаємо до Сіднея, звідки кораблі відпливають до Європи. Ми повертаємося на батьківщину, до Ірландії. Завдяки тобі ми повернемося туди з грішми, потрібними для того, щоб розпочати нове життя.
80
Змія тигрова та ящірка лусконога належать до найбільш отруйних змій. Отруйні зуби тигрової змії виділяють найсильнішу отруту. Отрута лусконогої ящірки, можливо, слабша, але вона виділяє її у великій кількості. Одноразово взятою отрутою тигрової змії можна умертвити 118 овець, а одноразово взятої отрути лусконогої ящірки вистачає для 200 смертельних доз.