Це вони підказали йому найти собаку, яких ми навіть по тілівізорі у мирі животних не бачили, вона була, як теля, у тому смислі, що завбільшки; але б я краще із любим телям бодався, аніж з отаким псом. Чорним таким скрізь, що й навіть у пащі, де був лише красний язик. Словом, цей собака виявився це більш жилавий, аніж його господар; і хоч книжок він тих не читав по причині собачої неграмотності, однак міг би посперечатися з будь-ким начитаним в плані єдіноборства. Підчинявся він лише Матвєйові путьом тайно іздаваємих через свисток сигналів і, окрім них, нічого, що б положено було знати собаці, знать не жилав.
От яким путьом об’явився в нас у селі цей сторож охороняти колгоспні[1] сади од колгоспників. Що мені лічно не вдавалося ніколи, хоч я був на них на ставці охранніка. Не полупалося! В період цвітіння чи почкування в мене це ще якось виходило. Чого нізя сказати про мене в період, коли дозрівали плоди яблук. А особино груш. Рішить цю проблему в сільраді удавалося лише путьом Матвєя, який би рішив цей вопрос і без свого барбоса — так він усіх нас налякав, носясь із дикими китайськими криками між дерев, нанося їм удари чим попало, включай сюди навіть й голову. Бо він, відімо, представив для себе і собаки цей сад у вигляді полігона, де осущиствляються його усі мєчти, переписані ним із книжок. До такої сили, що навіть недозрєвша зав’язь, содрогаясь ударами, рясно осипала землю; по якій слідом мчала тінь, чорной моднії подобна, його дресірованої собаки, радуясь на свого хазяїна, що він такий ловкий.
Наші хлопці й почали обходить його сторонкой, особино в магазіні. По причині свого одтока із села в місто, тобто своєї малочисленності, яка робиться щороку ще малочисленнішою; такої, що навіть наш бригадир, і той опасався й навіть не питався із Матвєйом роздавити флакона, як тіки взнав, що той весь час про щось записує в товсті зошити... Та в кожного пропадала охота мати з ним справи, варто лише в край ока глянути на його жилаве лице, — треноване бути таким же і в момент удара ним об дерево. Тепер добавить ще до цього лиця отого собацюру, по національності дога, на яку жодна наша псина сільська побоялася навіть писнути, не те що гавкнути, поховавшись при одному прибліженії хто куди — так тихо, що цей беззвучний ужас поволі передався і їхнім двоногим односельцям... Ну, тут була ще одна причина цієї історії, а саме — страшна нужда в смислі бєдності. Усіліна ростом цен налогообложенія, яка рано чи пізно мусила зіткнутися з оцим новим сторожем яблучного достатку.
Матвєй же, начитаний многого із книжок, ним же зписаних, дуже дивувався, що не може постигнуть:
— Ну, чого я, такий класний, такий столичний, а не знаходжу в жінок ніякого одзиву? Навіть у тих, хто сільського фасону. Незважаючи навіть на мою кругом жилавість. Та ще й у селі, де котірувалися куда мєнєє жилаві і по віку мєнєє молоді дядьки, яких ставало кожного сезону менше по причині загибання сільського господарства.
Це було й мені дивно. Особино тоді, коли до мого куреня й забреде, не буду казать хто, ну, яка-небудь доярка погомоніти по причині взятої нею на фермі банки молока чи сметани.
А до нього — ні-ні. Хоч він уже був тою сметаною переповнений. І накидаємий на самописні книжки по три рази, жаждая отвєта по тій причині, що там його не було.
Не було його навіть серед наших місцевих алкоголічок. Так вони його, по-відімому, поважали, що од одного його вигляду ставали тверьозі.
І от він окончатєльно почина дозрівати для цього. І сад також, лише яблуками, куди колгоспниці приходили робити вночі — щоби трошки попрацювати й на себе, в смислі яблук, яких оно сила-силенна пропадає, розбивався об землю, гниючи.
Це, мабуть, у тих самописах він начитався, що в такому случаї не пора бігати із японськими криками, а тихцем собі підстерегти яку нарушитєльніцу і, нацькувавши собакою, справедливо наказати за це. Тим, що завжди носить при собі кожен нестарий мужчина; щоби вона кричала по-японському чи по-якому хоч, запугана предварітільно собакою, яка своїми гарчаннями й гавканнями глушила не лише її воплі, но й навіть страх, тим гавканням визиваємий. Так тривало нечасто, але доволі й нерідко. Особливо перед хорошими святковими базарними днями; особино, коли дозрівали ранети «Слава побідітеля», виведені для того, щоби нагадувати салют перемоги, і ріс він у самому опасному місці — найдалі од сусідньої лісопосадки, у якій було зручно ховати велосипеда для швидкої втечі, для врятування своєї нічної жіночої здобичі. Но в случаї з Матвєйом та лісосмуга не захищала, бо він уміг бігати садом і, не стукая по ньому своїми кінцівками, включаючи в них і голову, а дивлячися нею, куди окривається порушник, особино, якщо це — порушниця нестарої статі.
1
Колгосп (колхоз, kolkhoz, collective farm) — совдепівська форма землекористування, єдиним способом виживання у якій є крадіжка. Основна форма використання землі в підсовєцькій Україні. Зробилась модною у 30-х роках XX ст. Те саме, що й КСП.