— Але ми б могли витягати їх, коли ти приходиш додому з роботи, — сказав Гейзел. — Я маю на увазі, що тут ти ні з ким не конкуруєш, а просто сидиш.
— Якби я на таке погодився, — сказав Джордж. — Тоді й інші люди зробили б те саме І незабаром ми б знову повернулися до темних століть. І всі конкурували б з усіма. Ти на це згодна?
— Ну що ти! — злякалась Гейзел.
— Отож, — сказав її чоловік. — Якщо одиниці почнуть нехтувати законом, то що, на твою думку, відбудеться з суспільством?
Якби Гейзел не знала відповіді на це запитання, Джордж один чорт не зміг би їй підказати, бо в голові завила сирена.
— Мабуть, його буде зруйновано, — сказала Гейзел.
— Га? — злякано перепитав Джордж.
— Суспільство, — сказала Гейзел невпевнено. — Ти ж говорив про нього?
— Хтозна… — відмахнувся Джордж.
Телевізійна програма раптом перервалась брейк-ньюсом. Спочатку було незрозуміло, про що говорилось в новинах, оскільки диктор, як і всі диктори, мав серйозні дефекти мовлення. Протягом не менше аніж півгодини, хвилюючись, диктор спромігся лише сказати:
— Пані та панове!..
Нарешті він здався й віддав бюлетень балерині.
— Молодець! — сказала Гейзел про диктора. — Він хоча б спробував. Це велика справа, він намагався зробити все можливе з того, що йому дав Бог, він напевне отримав величезне моральна задоволення від такої спроби!
— Пані та панове, — прочитала балерина.
Вона, мабуть, була надзвичайно вродливою, тому що маска, яку ховала обличчя, була потворною. І легко було зрозуміти, що вона також найвправніша та найграційніша з усіх танцівниць, бо її мішки з шротом були настільки ж великими, як і ті, що їх носили двохсотфунтові здоровані-чоловіки.
Балерині відразу довелося вибачитися за голос — було дуже несправделиво використовувати такий голос. Її голос здавався теплою, світлою, вічною мелодією.
— Вибачте… — сказала вона, і спробувала зробити голос абсолютно неконкурентоспроможним.
— Гаррісон Бержерон, чотирнадцять років, — сказала вона максимально нерозбірливо. — Щойно утік з в'язниці, де його тримали за підозрою у змові з метою повалення уряду. Він геній і спортсмен, неповнолітній і вважається вкрай небезпечним…
Поліцейська фотографія Гаррісона Бержерона з'явилася на екрані — догори ногами, потім боком, знову догори ногами, потім догори правим боком. Картинка мала калібрувальні позначки у дюймах й помітно було, що Гаррісон має сім футів зросту.
На вигляд Гаррісон був дивовижним і страшним. Ніхто ніколи не народжувався з такою кількістю жахливих мутацій. Він переростав мішки-компенсатори швидше, ніж агенти Головної Толерасткині встигали їх вигадувати. Замість того, щоб слухати маленький радіоприймач для зниження IQ, він мусив носити величезну пару навушників і окуляри з товстими хвилястими лінзами. Окуляри мали на меті не лише зробити його напівсліпим, але й викликати жахливий головний біль.
Ще він був геть обвішаний металобрухтом. Зазвичай агенти Головної Толерасткині намагались дотримуватись симетрії, військового порядку щодо тягарів, якими компенсували надто сильних людей, але Гаррісон мав вигляд мандрівного смітника. Він тягав на собі триста фунтів.
А для того, щоб компенсувати його вроду, агенти Головтолерасткині вимагали, щоб він завжди носив червону гумову кульку на носі, голив брови і прикривав деякі з своїх рівних білих зубів чорними коронками.
— Якщо ви побачите цього хлопця, — сказала балерина. — Не треба — повторюю, не треба — навіть пробувати з ним щось робити.
Пролунав такий звук наче вибили двері.
В телевізорі почулися крики й галас. Фото Гаррісона Бержерона на екрані стрибнуло знову і знову, немов танцюючи на мелодію землетрусу.
Джордж Бержерон правильно визначив причину землетрусу — тому що колись і його будинок не раз танцював під таку саму мелодію.
— Боже мій!.. — вигукнув Джордж. — Це має бути Гаррісон!
Думка не була реалізована, тому що в голові Джорджа пролунав удар від зіткнення автомобілів.
Коли Джордж знову відкрив очі, фото Гаррісона вже не було, натомість екран заповнив справжній Гаррісон, живий та нестримний.
Обвішаний залізом, схожий на блазня, незграбний та величезний, Гаррісон стояв у центрі студії. Ручка знесених студійних дверей ще була в його руці. Балерини, техніки, музиканти й диктори перед ним стояли на колінах, готові померти.
— Я — Імператор! — проголосив Гаррісон. — Ви чуєте? Я — Імператор! Коріться мені!
Він тупнув ногою, й студія затремтіла.
— Навіть тоді, коли я стою тут, — гукнув він. — Скалічений, спотворений, змучений… — я все одно могутніший правитель, ніж будь-який чоловік, який коли-небудь жив! Тепер дивіться, яким я зараз стану!