– І що Мендерз на це відповів?
– Здається, ці слова заскочили його зненацька, але потім він оговтався і знову заговорив з насмішкуватою втомою. Він сказав: «Боюся, падре, те, що я говорю, погано сприймається вашим поколінням і вважається моветоном».
– Мендерз вам не подобається, так, леді Мері?
– Мені його шкода, – захищаючись, відповіла та.
– Але ви б не хотіли, щоб Еґґ вийшла за нього?
– О, ні.
– А чому саме?
– Ну, бо він… не добрий… а ще тому…
– Чому?
– Бо є в ньому щось таке, чого я не розумію. Щось холодне…
Містер Саттертвейт задумливо дивився на неї хвилину чи дві, а потім запитав:
– А що сер Бартолом’ю думав про нього? Він колись говорив щось про нього?
– Він сказав, пам’ятаю, що Мендерз – цікавий випадок. І що він нагадує йому одного пацієнта, яким він опікувався тоді в санаторії. Я відказала, що Олівер здається дуже сильним і здоровим, а сер Бартолом’ю відповів: «Так, він цілком здоровий, але ризикує зірватися».
Жінка помовчала і додала:
– Я так розумію, сер Бартолом’ю був хорошим психіатром.
– Гадаю, колеги дуже високо його цінували.
– Він мені подобався, – сказала леді Мері.
– А він говорив щось про смерть Беббінґтона?
– Ні.
– Ви ніколи цього не обговорювали?
– Здається, ні.
– А як ви гадаєте – важко, звичайно, сказати, знаючи сера Бартолом’ю не дуже добре, – та все ж, вам не здавалося, що він мав щось на думці?
– Він був у дуже доброму гуморі, чимось потішений – якимось особистим жартом. За вечерею він сказав, що готує мені сюрприз.
– О, справді?
Дорогою додому Саттертвейт розмірковував над цим.
Який сюрприз сер Бартолом’ю готував гостям? І чи був би той сюрприз таким веселим, як він удавав?
Чи за веселістю ховалася тиха, але невблаганна мета? Чи хто-небудь колись дізнається?
Розділ третій
Другий вихід Еркюля Пуаро
– Серйозно, – почав Картрайт, – ми хоч кудись просунулися?
Вони зібрали військову раду. Сер Чарльз, містер Саттертвейт та Еґґ Літтон-Ґор сиділи в кімнаті, декорованій під каюту корабля. У каміні палахкотів вогонь, а за вікном лютувала буря. Містер Саттертвейт і Еґґ одночасно відповіли на запитання.
– Ні, – зізнався містер Саттертвейт.
– Так, – заперечила йому Еґґ.
Сер Чарльз переводив погляд з одного на другу й назад. Містер Саттертвейт граційним жестом показав, що леді має говорити першою.
Еґґ трохи помовчала, збираючись із думками.
– Ми дійсно просунулися, – нарешті промовила вона. – Просунулися тому, що нічого не знайшли. Звісно, звучить дивно, але це не так. Я хочу сказати, що в нас були певні розмиті ідеї, а ми з’ясували, що вони хибні.
– Метод виключення, – сказав сер Чарльз.
– Саме так.
Містер Саттертвейт прочистив горло. Йому подобалося підбивати підсумки.
– Ідею фінансової вигоди можна відкинути, – заявив він. – Здається, не має нікого, хто – як пишуть в детективах – міг би виграти від смерті Стівена Беббінґтона. Так само можна вилучити мотив помсти. Окрім того, що містер Беббінґтон був дружнім і миролюбивим, я не вважаю, що він обіймав достатньо високе становище, щоб мати ворогів. Тож ми повертаємося до останнього з наших припущень – до страху. Убивши Стівена Беббінґтона, хтось повернув собі безпеку.
– Як добре сказано, – прокоментувала Еґґ.
Містер Саттертвейт, здавалося, був до певної міри задоволений собою. Сер Чарльз мав обурений вигляд, адже сяяти мав він, а не Саттертвейт.
– Річ у тім, – сказала вона, – що ми робитимемо далі. Я маю на увазі активні дії. Слідкуватимемо за людьми абощо? Перевдягнемося і скрізь на ними ходитимемо?
– Моя люба дівчинко, – відповів сер Чарльз. – Я ніколи не грав стариганів із бородою й починати не збираюся.
– Що ж тоді..? – почала була вона, але її перебили. Двері прочинилися, і Темпл оголосила:
– Мсьє Еркюль Пуаро.
Мсьє Пуаро увійшов, широко всміхаючись, і привітався з трьома приголомшеними людьми.
– Чи дозволите мені, – промовив він, підморгуючи, – взяти участь у вашій нараді? Адже це нарада, чи не так?
– Мій любий друже, ми страшенно раді вас бачити. – Сер Чарльз, отямившись від шоку, потиснув гостеві руку й усадив його у велике крісло. – Звідки ви тут узялися?