Еґґ Літтон-Ґор сиділа в сучасному кріслі, яке дещо нагадувало стоматологічне, і спостерігала за тим, як повз неї проходили вишукані, схожі на змій молоді жінки зі знудженими гарними обличчями. Еґґ щосили намагалася справити враження, ніби витратити 50–60 фунтів на сукню для неї взагалі не проблема.
Місіс Дейкез, яка сьогодні мала – як завжди – неймовірно запаморочливий вигляд (за визначенням Еґґ), займалася своєю роботою:
– Ну, як вам оце? Вузлики на плечах, мило, чи не так? І лінія талії просто приголомшлива. Але я не брала б його в кольорі «свинцевий сурик», а натомість зупинилася б на «еспаньйолі» – він найкращий – як гірчиця з дрібкою каєннського перцю. А як вам подобається «вен ордінер»? Досить абсурдний, чи не так? Приголомшливий і дивний. В наші дні одяг не має бути серйозним.
– Ох, дуже важко обрати, – сказала Еґґ. – Розумієте, – (вона раптом заговорила довірчим голосом), – раніше я ніколи не могла дозволити собі обирати одяг. Ми були страшенно бідні. Я пригадала ваше дивовижне вбрання у «Воронячому гнізді» й подумала: «Тепер, коли в мене є гроші, я конче мушу піти до місіс Дейкез і попросити її поради». Я тоді цілий вечір милувалася вами.
– Люба, як мило, – відказала місіс Дейкез. – Я просто обожнюю вдягати молоденьких дівчат. Украй важливо, щоб дівчина мала cвіжий вигляд – ви ж розумієте, про що я, дорогенька?
«Ага, але сама ти не першої свіжості», – невдячно подумала Еґґ.
– У вас такий глибокий внутрішній світ, люба, – продовжувала свою тираду місіс Дейкез. – Ніколи не купуйте собі звичайного одягу. Ваш одяг має бути простим і приголомшливим, щоб не відвертати уваги від вас самої. Розумієте? Вам потрібно декілька речей?
– Я думала про чотири вечірні сукні, парочку повсякденних речей та один-два спортивні костюми.
Місіс Дейкез заговорила ще солодкавіше. Добре, що вона не знала – на той момент на рахунку Еґґ було п’ятнадцять фунтів двадцять шилінґів, і цього їй мало вистачити до грудня.
Повз Еґґ промайнули ще кілька дівчат у сукнях. Їй вдавалося розбавити розмову про одяг іншими запитаннями.
– Я так розумію, після того прийому ви більше не бували у «Воронячому гнізді»? – запитала вона.
– Ні, люба, я просто не могла. Все це так мене засмутило. І до того ж у Корнуоллі забагато художників… А я їх просто терпіти не можу. У них завжди такі дивні фігури.
– Ох, це справжня трагедія, правда ж? – сказала Еґґ. – Та й старий містер Беббінґтон був такий милий.
– І дуже старий, я так розумію, – мовила місіс Дейкез.
– Здається, ви і раніше з ним зустрічалися?
– З цією доісторичною реліквією? Хіба? Не пригадаю.
– Він ніби щось таке казав, – відповіла Еґґ. – Не в Корнуоллі. Здається, в Ґіллінґу.
– Невже? – Погляд у місіс Дейкез був туманний. – Ні, Марсель, мені потрібен колір «петі скандаль», модель «Дженні», а потім блакитна «Пату».
– Як дивно, – сказала Еґґ, – що сера Бартолом’ю отруїли.
– Люба моя, так приголомшливо, що й словами не опишеш! Це принесло мені велику користь. Безліч ну просто страхітливих дам позамовляли у мене сукні тільки з цієї причини. Модель «Пату» бездоганно вам пасуватиме. Подивіться на оці безглузді й недоладні брижі – вони роблять сукню надзвичайно милою. Молодіжно, але не нав’язливо. Так, смерть сера Бартолом’ю принесла мені велику удачу. Адже є невелика ймовірність того, що його вбила я. А я візьми й зіграй на цьому. На мене приходили повитріщатися товстухи. Як приголомшливо. А потім, розумієте…
Але її обірвала поява монументальної американки, очевидно, цінної клієнтки.
Поки американка позбувалася тягаря своїх численних вимог, які мали вилитися їй у кругленьку суму, Еґґ непомітно втекла, сказавши молодій леді, яка прийшла на зміну місіс Дейкез, що має все обміркувати, перш ніж вирішить остаточно.
Вийшовши на Брутон-стріт, Еґґ глянула на годинник. За двадцять хвилин перша. Невдовзі вона перейде до другого етапу свого плану.
Вона дійшла до Берклі-сквер, а потім повільно повернулася. О першій вона підійшла до вітрини з китайськими objets d’art[21] і притулилася до неї обличчям.
Міс Доріс Сімз швидко вийшла на Брутон-стріт і попрямувала до Берклі-сквер. Не встигла вона вийти на площу, як почула голос з-за плеча:
– Пробачте, – мовила Еґґ, – можна хвилиночку з вами поговорити?