Ерміна звалилася на своє ліжко.
— Це все Ліліана! Якби не вона, нам взагалі не довелося б покидати Палац. Якби не вона, Володар не дав би Джегану владу над нами. Якби не вона, ми б не втратили прихильності нашого Володаря!
Запанувало мовчання. Потім вони почали одягатися, намагаючись якомога менше торкатися одна одну.
Мерісса просунула голову в комір сорочки.
— Я зроблю все, що потрібно, і знову завоюю його прихильність. Я дала клятву і хочу отримати обіцяну нагороду. — Вона подивилася на Тові. — І я твердо маю намір зберегти молодість.
— Нам всім цього хочеться, сестра, — зауважила Цецилія, надягаючи через голову просте коричневе плаття. — Але зараз Володар бажає, щоб ми служили цій людині, Джегану.
— Невже? — Запитала Юлія.
Мерісса хмикнула і, порившись в скрині, дістала звідти свою яскраво-червону сукню.
— А чому ж тоді він віддав нас йому? — Юлія підняла брову.
— Віддав? Ти в цьому впевнена? А мені здається, що все набагато складніше, Я думаю, імператор Джеган діє з власної волі.
Сестри перестали одягатися і мовчки втупилися в неї.
— Ти хочеш сказати, він наважився кинути виклик Володарю? — Запитала Ніккі. — Через своє честолюбство?
Юлія постукала пальцем їй по голові.
— Подумай як слід. Володар не з'явився нам у сні, який не є сном. Такого ще не траплялося. Ніколи. Замість нього прийшов Джеган. Навіть якщо Володар нами незадоволений і у вигляді покарання хоче, щоб ми послужили Джегану, чи не здається тобі, що він тоді особисто віддав би наказ і сказав про своє невдоволення? Ні, я не вірю, що така воля Володаря. Готова побитися об заклад, це справа рук самого Джегана.
Ерміна різко підхопила своє блакитне плаття. Воно було трохи світліше, ніж плаття Юлії, але не менш дороге.
— І все одно — Ліліана накликала на нас ці нещастя!
Легка усмішка торкнула губи Юлії.
— Справді? Так, Ліліана була жадібною. Але, гадаю, Володар і хотів використати її жадібність, тільки вона не виправдала його сподівань. — Усмішка зникла з її обличчя. — Ні, в усьому іншому вона не винна.
Ніккі, затягуючи шнурівку свого чорного плаття, завмерла.
— Ну звичайно! Цей хлопчисько!
— Хлопчисько? — Юлія повільно похитала головою. — «Хлопчисько» не зміг би зруйнувати бар'єр. «Хлопчиську» не вдалося б зруйнувати плани, які ми виношували протягом багатьох років. Ми всі знаємо, хто він такий, ми всі читали пророцтва. — Юлія уважно оглянула всіх сестер по черзі. — Ми потрапили в небезпечне становище. Нам доведеться попрацювати, щоб відновити владу Володаря в цьому світі, інакше, коли Джеган награється з нами, а потім вб'є нас, ми опинимося в підземному світі, не виконавши клятви і не виправдавши надій Володаря. І ось тоді Володар вже точно буде нами дуже незадоволений, і в порівнянні з його карою те, що нам продемонстрував Джеган, здасться любовною ласкою.
Повисло мовчання. Тишу порушував тільки скрип снастей і обшивки. Сестри обмірковували своє становище. Вони мчали назад, щоб стати слугами людини, яка, коли потреба в них відпаде, позбудеться їх без найменших вагань. А нагорода? Про нагороди і говорити не доводиться! І все ж ні одна з сестер не була готова навіть подумати про те, щоб кинути йому виклик.
— Хлопчисько чи ні, але в усьому винен він. — На вилицях Мерісси заграли жовна. — Як згадаю, що він був цілком у моїй владі… Треба було вбити його, коли у нас була така можливість.
— Ліліана теж думала вбити Річарда і забрати його дар собі, — сказала Юлія. — Але вона не впоралася з ним. І загинула сама, пронизана цим його жахливим мечем. Ми повинні бути розумнішими — і тоді його сила дістанеться нам, а душа — Володарю. Ерміна змахнула сльозу з він.
— А поки що — невже немає способу уникнути необхідності повертатися?..
— І довго, по-твоєму, ми зможемо не спати? — Різко кинула їй Юлія. Pано чи пізно доведеться заснути — і що тоді? Джеган переконливо довів, що здатний дістатися до нас де завгодно.
Акуратно застібаючи гудзики на сукні, Мерісса пробурмотіла:
— Ми зробимо, що повинні, але це не означає, що нам заборонено користуватися мізками.
Юлія задумливо насупилася. Потім вона підняла голову і сухо посміхнулася.
— Імператор Джеган може вважати, що отримає нас по першому своєму бажанню, але ми чимало прожили на цьому світі. Можливо, якщо ми скористаємося нашим розумом і досвідом, то будемо не настільки вже легкою здобиччю, як він вважає?
Очі Тові злобно блиснули.
— Так, — прошипіла вона. — Ми дійсно прожили довге життя і навчилися ловити диких кабанів і потрошити їх, поки вони кричать.