Мене обурювало те, що її очі мали наді мною якусь майже непереможну силу.
Потім вона мені писала в школу, що я — її мрія, і вона хоче з цією мрією «реально столкнуться».
Але до «столкновения» не дійшло, бо я не любив її.
Юля підвелася з каміння, віддала мені кашкета і пішла проводжати мене за Лисиче, в другий бік, ближчий до Третьої Роти…
Коли ми вийшли за село, вона дивилась мені у вічі сумно-сумно…
І цей погляд був такий могутній, що душа моя ледве не розлучилася з моїм тілом, щоб навіки злитися з її душею…
Але я стояв як кам'яний.
Тоді Юля близько-близько підійшла до мене і спитала:
— Значит, надежды нет?
І холодно злетіло з моїх байдужих губ:
— Нет.
Тоді Юля чорною тінню повернулась із опущеними плечима й руками, зігнена і невиновно скорботна пішла в ніч. Моє серце рвонулося за нею, але я був мов кам'яний.
XXVIII
Ще малим я дуже любив читати різні «декляматори», художні читанки та рецензії на вірші в додатках до «Нивы»[43]. Звичайно, я любив переписувати до зошита, а то й просто вивчати напам'ять ті поезії, що мене захоплювали.
Я дуже хотів бути поетом, гадаючи, що поети — це надзвичайні люди: до них, в ароматні кімнати, приходять закохані й покірні жінки, неодмінно з жертвенним і тихим коханням, і, звичайно, у цих жінок сині небесні очі й золоте волосся… Особливо мене захопив вірш Дмитрія Цензора[44]: «Любил я женщину с лазурными глазами…»
Є такі поети, що за своє життя можуть написати один-два чудесні вірші. Такий і Дмитрій Цензор.
Не можу не навести цього вірша:
Чому мені сподобався цей вірш?
Мені здається, з двох причин. Тут намальовано образ ідеальної для мене жінки (така дружина була в поета Фофанова[45]). По-друге, я сам в якихось глибинах своєї індивідуальності подібний до Дмитрія Цензора, власне, до того Дон-Жуана[46], яким би хотів бути Дмитрій Цензор, бо я тепер переконався, що поети завжди брешуть і гіперболізують або гарне, або погане в людині.
Колись я ворожив на оракула (не смійтеся, мої любі читачі, я ж був дурний, маленький — дванадцять років) пшеничною зернинкою, і мені на запитання: «Кто меня будет любить?» — показано: «Женщины».
Значить, психологічна підготовка, хоч і на містичному ґрунті, — але я певний, що цьому були відповідні психофізіологічні причини в формуванні моєї індивідуальності.
Може, тому, що я ще маленьким жив у місті і звукові й зорові вражіння одклалися таємними й солодкими шарами в моїй підсвідомості, я завжди мріяв жагуче про місто: там контрасти, там рух, там ніжність і жорстокість переплелися в такій могутній гармонії, що вона, як магніт, тягнула мою уяву в далекі, широкі, повні пригод і кохання міста. Я ж жив у глухій провінції під вічним гуркотом заводу і криками поїздів, що пролітали крізь наше село, особливо увечері, коли пасажирські вагони ярко і огненно з веселими й невідомими людьми все летіли туди, в невідомі й прекрасні міста, а за ними гналася моя маленька душа, як руде єсенін ське жереб'я, й тепер ретроспективно, крізь смішні й наївні сльози, що заливають мої очі, звучать мені слова поета:
Але жереб'я стало великим поетом України, воно наздогнало залізного коня і злилося з ним у шаленому рухові в Прийдешнє.
Писали вірші й мій дід, і мій батько (українською й російською мовами), я теж почав писати вірші, не тому тільки, що писали їх мій дід і мій батько, а й тому, що взагалі люди можуть бути поетами, а я не можу. Що це значить?
43
«Нива» — російський щотижневий журнал для сім'ї, що видавався в Петербурзі в 1870–1918 pp. і був одним із найпопулярніших у Росії. В 1894–1916 pp. виходили щомісячні літературні додатки до журналу; з 1891 p. безплатним додатком до «Ниви» видавались зібрання творів багатьох російських та зарубіжних письменників, що забезпечувало журналу великі тиражі і популярність.
44
Цензор Дмитрій Михайлович (1877–1947) — російський радянський поет. Свої твори друкував із 1894 р., в 1905–1907 pp. — в нелегальній пресі.
46
Дон-Жуан — герой старовинної іспанської легенди; людина, яка все своє життя проводить у любовних пригодах. Дон-Жуан став персонажем багатьох творів світової літератури, в тому числі драми Лесі Українки «Камінний господар».