Броньовик підійшов до станційного перону, на якому спокійно і поважно стояли кулемети, а мимо швидко й тривожно, колонами, відступала наша піхота… Чулись голоси старшин:
— Не хвилюйтесь, панове козаки…
— Не хвилюйтесь, панове козаки…
А козаки з сумками й рушницями за плечима йшли в тьму… Наш броньовик став на мосту на Ворсклі. Ми прикриваємо відступ. Нашу сотню змінили, і я мертво заснув у вагоні… Констанція мені не снилась. Враз, крізь сон… гарматний удар… один і другий… Злякано застрочив кулемет, і я під крики «До зброї!» схопився з ліжка…
Чую… їдемо… Стрільба замовкла…
А було от що.
Потомлені боєм вартові на броньовику заснули, а червоні колонами підійшли до нас і вже почали братися за ручки броньовика, як їх випадково побачив наш чотовий, що вийшов із вагона оправитись, і крикнув: «До зброї!..»
Червоні під нашим огнем одхлинули за насип і залягли в лаву.
Сніги… ніч… поле… і сум коліс… Куди ми їдемо?.. Старшини нам кажуть, що ми воюємо за Радянську владу, а селяни через кожні п'ять верстов рвуть пам залізницю… В Кременчуці наш полк (2-й курінь, наш 3-й) роззброїв Балбачана, а газети писали, що це зробили січові стрільці[72]. Балбачан хотів нашу армію подарувати Денікіну[73].
В Кременчуці ми пішли в баню… Попереду йшли бунчужний і гармоніст… Вони якось смішно хиталися у валянках… Коли ми підійшли до лазні, помилися козаки 1-го куреня… (до лазні всі йшли при зброї), і чітко під хитання багнетів вони заспівали:
«За нарід?..» Ще багато було телят, які думали, що ми йдемо за нарід. Я теж думав, що ми йдемо за нарід… Що більшовики — шовіністи. Особливо нас обурювало, що нас за те, що ми говоримо своєю мовою, взивали буржуазними лакеями. А наш полк у нивах був весь більшовицький… Того він і був самий бойовий з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки… Того і (не) любив нас дуже улюблений полк Петлюри, мазепинський полк… Кілька разів доходило майже до бою з мазепинцями, яким ми зривали погони. Того ми й не відступали через Київ… Того й ніколи не приїжджав до нашого полку Петлюра, який спокійно почував себе тільки між мазепинцями та січовими стрільцями…
З Кременчука ми поїхали бронепотягом у розвідку в напрямі на Полтаву. Було тяжко й лячно сидіти у вагонах і чекати на смерть. Бо скрізь же партизани, і щохвилі нас можуть одрізати од Кременчука. Ми сидимо у вагоні, у всіх настрій неможливий. А один козак так жалко й жалісно матюкався і нив перед мене, що я не витримав і сказав: «Та замовчи ти. Тут і так тошно й без тебе…» А він усе ниє… і було противно дивитись на його перелякане, повне болю, спітніле обличчя. Бунчужні нашої та 9-ї сотні були більшовицькі агітатори. Бунчужний И-ї сотні, низький і русявий, казав: «Надо не ныть, а делать дело». Почувалося щохвилі, що всі схопляться за зброю і почнуть бити старшин. Сотенний Глущенко попередив нас. Він вихопив свою кубанську шаблюку і, махаючи нею перед нами, почав кричати;
— Я не хочу бути за сотенного у бандитів!
Хлопці не були ще готові, без зброї, і ми кинулися од нього тікати, але в дверях застрягли. Бунчужний нашої сотні спокійно став на дверях із рушницею і чекав. Курінний Ліневський заспокоїв Глущенка, і той його послухав. Коли ми приїхали в Кременчук, наші бунчужні зникли: був даний наказ їх заарештувати, але вони про це зарані довідалися і зникли.
XL
Знам'янка. Лютий 1919 p.
Кілька день ми стоїмо на Знам'янці. Нас оточили з усіх боків червоні… Григор'єв нас зрадив, перейшов на бік червоних[74]… Його штаб на цукроварні… Відтіля його броньовик почав бити по Знам'янці. Наш курінь в заставі. Лава наша йде вперед. У лісі. Ніч. Наш броньовик відповідає на далекі удари… Григор'єв б'є по путі, що йде на Цвітково, хоче розбити рейки…
Ми йдемо й тихо пересвістуємося, щоб не загубити зв'язку… і от чорну тьму перед нами тихо й жутко прорізала ракета… Ми знову вийшли на полотно залізниці. На лівім фланзі почалася стрілянина… Ми покірно впали навколішки і приготовились… Стрільба так же, як і почалась, замовкла. Виявилося, що на нашу ласу наскочила кінна розвідка, і під час стрільби забито прямо в голову одного нашого козака, а у одного кіннотника нашою кулею збито шапку… По тій шапці ми потім дізналися, що то була розвідка нашого полку…
72
Січові стрільці — військові формування контрреволюційної Центральної ради і Директорії, створені в 1917 p., які були розгромлені Червоною Армією навесні 1917 p.
73
Денікін Антон Іванович (1872–1947) — генерал-лейтенант царської армії, головнокомандуючий контрреволюційними збройними силами під час громадянської війни.
74
Григорев нас врадив, перейшов на бік червоних… — Йдеться про петлюрівського отамана Г. Григор'ева, який па той час формально перейшов на бік Радянської влади і командував дивізією на південній ділянці Українського фронту. У травні 1919 р. Г. Григор'ев організував антирадянський заколот на півдні України, відомий під назвою «григор'євщина». Заколотників було розгромлено радянськими військами.