В офіціозі директорії «Україна» друкувалися вірші Стаха (Черкасенка)[85] і Олени Журливої[86]. Я дуже заздрив Олені Журливій, бо Володимирові Самійленкові[87] я що дам вірші, а він кладе їх до кишені і «забуває» про них. От хитрий дідусь. Щоб мене не образити відмовою, він ховався за свою розгубленість.
Перший поет, з яким я познайомився, був В. Самійленко. Мені було дуже приємно припалювати цигарку од його люльки… Я аж трусився од насолоди. Це ж із люльки великого поета…
От початок одного вірша, якого Самійленко «забув» надрукувати:
1919
В школі галицькі професори та старшини виховували нас у суто націоналістичному дусі.
В школі я написав російською мовою поему «1918 год», яку присвятив товаришеві Леніну. Цю поему я читав юнакам. Один юнак сказав:
— А й правда. Вони нас за це й б'ють. Пам'ятаю кінець цієї поеми:
1919
Галичани перейшли до білих… Наша армія почала як віск танути. Козаки наші масами почали переходити до білих. Бо комсклад був із російських офіцерів, які повтікали од більшовиків, які були тільки при штабах, пиячили та тільки й знали що носити гарне галіфе та «одержувати кошти…» Про козаків, що за них умирали, вони під дзвін чарок і поцілунки проституток говорили:
— Пускай воюют, этого гною для нас еще хватит.
Листопад 1919 року.
Наступає армія Слащова[88]. Всі панічно тікають.
Офіцерський броньовик, що перший підійшов до Жмеринки, галичани зустріли музикою.
Ще б'ється тільки шоста окрема запорозька дивізія, у склад якої входить і 3-й гайдамацький полк. і от нас, 800 юнаків, Петлюра кидає на оборону підступів до Проскурова, а сам тікає в Польшу.
Коли ми виступали, був шалений вітер… Ми виступаємо на фронт, а поляки займають Кам'янець. Ми — на новому плані міста, а вони вже на старому. Трохи не дійшло до бою з поляками. Юнаки виставили заставу, і я був у дозорі… Було темно й вітер…
Польські жовніри висадили з автомобіля наших міністрів Швеця й Макаренка. Автомобіль забрали, й наші міністри прийшли пішки по грязі на вокзал.
Тоді ж трохи не було бою.
Нас погрузили в ешелон. У Проскурові нам усім видали довгі кожухи з комірами аж до плеч. В кожусі — не в шинелі, тепло. Я в Проскурові зустрів товаришів із бувшого свого полку, 3-го гайдамацького. Вони напоїли мене «миколаївською» — і я п'яний їду на фронт.
Нас вигрузили в Богданівцях… Сидимо в станції… Як — «ббамм»!
Броньовик «1-го офіцерського Сімферопольського полка» почав бити по нас. Б'є по водокачці.
Стрілочник перелякався і з криками: «Ой пропав, пропав!» — кинувся від нас тікати… Його спіймали, розложили, спустили до колін штани, поклали на живіт, і юнак із гайдамаків спокійно і розмірене почав його шомполувати…
Мені було противно слухати м'які удари шомпола і стогін залізничника.
Зубок-Мокіевський кричить:
— 1-ша сотня, вперед!
Я був у першій сотні.
Розсипались у лаву і почали наступати полотном залізниці.
«Коршун» відступає і б'є по нас. ідемо через ліси, ярками, снігами… А він усе б'є…
Ще в Дунаївцях я набрав повну сумку сахару. Ця сумка все зсовується мені наперед, б'є по ногах і заважає йти, а я все зсовую її назад, за спину, все зсовую назад… Броньовик б'є.
Я в дозорі… Вітер, і кругом смерть…
Ідемо. Мимо села Богданівні косо спускаємося горою… На снігу маса слідів од ніг і доріжка од кулемета.
Старшини нам кажуть:
— Не хвилюйтесь, їх небагато…
Ззаду нас ідуть два наші броньовики «Помста» й «Вільна Україна». Вони б'ють так невдало, що іноді попадають не по «Коршуну», а по нашій лаві.
І от вийшли ми на замерзле болото, що між Коржівцями і селом Богданівцями. Це болото літом було непроходиме, і більшовики та ми перестрілювались гарматами через нього.
Позиція жахна. Ліс та де-не-де кущики очерету… Чудно дзвенів очерет… В лісі була батарея білих. і коли ми підійшли до лінії її вогню, вона й «Коршун» почали по нас бити… У нас тільки рушниці.
Наш гарматний відділ ще десь тільки іде, кінний ще десь пішим порядком. Навіть кулеметів у нас немає. Наша сотня — 33 чоловіки.
85
Черкасенко Спиридон Феодосійович (літературні псевдоніми-Провінціал, Стах Петро та ін.; 1876–1940) — український письменник. В 1919 p. емігрував за кордон.
86
Журлива Олена (справжнє прізвище — Котова Олена Костянтинівна; 1898–1971) — українська радянська поетеса і педагог.
87
Самійленко Володимир Іванович (літературні псевдоніми — В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний та ін.; 1864–1925) — український письменник.
88
Слащов Яків Олександрович (1885–1929) — один із організаторів контрреволюції в роки громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом денікінської, потім врангелівської армії. Емігрував до Туреччини, 1921 p. повернувся на Батьківщину, був амністований і служив у Червоній Армії.