— Товарищ Сосюра, давайте жить вместе. Мені було ніяково:
— Как же мы будем жить вместе, я ж красноармеец — сегодня здесь, а завтра там?
Наближався випуск. Одного разу я пішов до поарму[97] за призначенням. Я ввійшов до вітальні і побачив на канапі… Ольгу… На ній була шкіряна куртка Андрія, його мавзер і лахмата шапка. Тільки чудно було, що в неї верхня половина чоловіча, а нижня жіноча. Чорна юбка і ті ж самі покривлені черевики.
— Здравствуйте.
Вона дивиться на мене і не пізнає. Нам повидавали костюми з мішків, і в мене ще була французька шапочка з маленькою червоною зіркою.
Я вже був член партії.
А це було тоді, коли поляки захопили Київ[98].
— Не узнаєте?
Її очі стали зразу теплими й ясними, і вона вся аж подалась до мене. Але їй треба було йти на прийом, і ми тільки встигли умовитись про зустріч. Я сказав їй свою адресу. Вона обіцяла прийти до мене о другій годині дня.
Та мені не вірилося, що вона прийде до мене, вона ж така аристократична і з вищою освітою, а я тільки червоноарм. і я не пішов на курси о другій годині, а до вечора блукав по місту. Було вже темно, коли я ввійшов до кімнати. В кутку сиділа Ольга, а біля неї на столі хтозна-скільки недокурків.
— Что же вы меня обманули?
Я сказав їй, що мені не вірилось. Вона засміялася, і ми одразу ж перейшли на «ти». Вона курила цигарку за цигаркою, я теж почав курити цигарку за цигаркою. Ми дуже хвилювалися і все говорили про любов. Вона про свою любов до Андрія, а я до Констанциї. На другий день я не пішов на лекцію. Ольга знову прийшла до мене. Коли вона дивилася на мене, у неї губи наче наливалися кров'ю. Вона казала мені, що з заплющеними очима може узнати людину, коли візьме її за руку, і брала мене за руку. Нам разом треба було їхати в поарм на Жмеринку.
Ольга казала:
— С тобой опасно ехать, — і сміялась.
Чомусь вона почала гладити моє волосся, а я був такий пасивний і почував себе неначе дівчина, її лице близько нахилялося до мого, і мені стало жутко її солодко, коли вона почала мене цілувати. Вона мене цілувала так довго, що мені аж нічим було дихати. Ми встали з канапи й як сонні ходили по кімнаті, перекидали стільці, а Ольга все цілує мене: і шию й руки. Вона стала на коліна переді мною і почала цілувати мою одежу. Я подумав: «Рівність і братерство» — і теж став на коліна. Вже вечоріло, і ми вийшли з готелю. Ольга зайшла до свого помешкання переодягтися. Але вона вийшла в тій же шкіряній куртці, і я думав, як же вона переодяглась. Ми пішли вниз до моря. На Ніколаєвському бульварі вгорі шуміли кроки публіки. Це ж був південь з теплими огнями города й вечірніми шумами моря. Ми підійшли до зруйнованого муру над морем. Внизу була безодня. Море било в руїни якогось будинку, де лякливо хитався огонь; Я сів на мур. Ольга сказала:
— Давай ляжем.
Я чув, як кущ коле мені щоки, і Ольга знову почала мене цілувати. Це був якийсь огненний ураган. Він закрутив мене у своєму вирі. Ольга розпахнула свою куртку, а під нею мені блиснуло молоде, біле і туге тіло. і чогось ми почали тремтіти. Все дужче й дужче. А потім я все забув. Я потонув у гарячому тумані. Мене зовсім не було. Були тільки розширені очі Ольги, її швидке дихання, і все… А потім ми знову почали цілуватись і тремтіти. Це було щось божевільне. Я аж злякався. Може, це од моря?
98
…коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ.