Його соратниками були трохи пізніше Панч[124], Вражливий[125], Копиленко[126], Яновський[127] (духовно, в київській віддалі), Підмогильний[128] і інші.
Можна сказати, й Головко[129]. І на всіх їх була печать його геніальності.
Я вважаю, що Хвильовий, як художник, як поет у прозі, — основоположник української радянської поезії, особливо в своїх ранніх творах. Це моя особиста думка, і я її нікому не нав'язую.
Першу мою збірку «Поезії», що видало Державне видавництво України (друкувалась у Сумах)[130], рецензував В. Коряк, а потім вітав М. Доленго[131]: «Золотим сумом віє од поеми «Червона зима».
А потім, в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»[132], її вітав син мого безсмертного вчителя Івана Яковича Франка Тарас Франко[133]: «Дивним чаром віє од першої збірки молодого поета».
Він мене застерігав од футуризму Семенка[134], і правильно, як я потім зрозумів.
Я не любив його розхитаних ритмів не верхарнівського типу, але там, де він ставав більш-менш організованим ритмічно і гостродумним, він мені подобався.
Якось я зайшов до редакції «Вісті» в кабінет редактора.
На місці Блакитного сидів симпатичний брюнет з гострими, жагуче чорними очима, маленький і зосереджений.
Я його спитав:
— Ви Семенко?
А він мені:
— А ви Сосюра?
Так ми з ним познайомились.
Він мені як молодому поетові радив не дуже зважати на літературні авторитети, що справа не в тому, скільки книжок вийшло у письменника, а що він дав нового, в чому його оригінальність. Він мені, між іншим, радив римувати: «корова» і «театр».
Першу пораду його я сприйняв, а другої — ні.
Я працював в літературному відділі Наркомосу (літо), де виходив журнал «Червоний шлях», редактором якого був т. Коряк.
В черговому номері «Червоного шляху»[135] я прочитав новели Мамонтова[136], і одна з них мене гостро обурила. В ній було таке місце: «Спить обдурене село, засипане снігом і прокламаціями»…
Я сказав т. Коряку:
— Як ви могли надрукувати таку новелу!? Це ж справжня контрреволюція! Я піду в ЦК.
Товариш Коряк перелякався і почав виправдовуватися, що його не було в Харкові, що номер вийшов без нього і т. д.
Я пожалів тов. Коряка і в ЦК не пішов.
У черзі за бідним обідом для співробітників Наркомосу я познайомився з Копиленком.
Його здивувало, що я в черзі щось мурмотів. Я йому сказав, що пошепки складаю вірші, бо в черзі довго стояти, а я не люблю гаяти часу.
Копиленко познайомив мене з Сенченком[137].
Наскільки перший був жвавий, запальний і любив літературу всією своєю широко розкритою сонцю і вітрам життя душею, настільки мовчазним і зосередженим був кремезно збитий русявий другий.
Вони жили на Журавлівці, і я часто заходив до них, де ми ділилися духовною їжею, а вони ще й підгодовували мене смачною гречаною кашою.
О юність! Повна сонця і надій юність!
І що для тебе була гречана каша, голодні пайки, холод і нестача в одязі, коли тобі належав весь світ! Мила моя жертвена і героїчна юність!..
Через те, що в мене була політична освіта слабенька, брошурного характеру й трохи військово-політкурсантського, де я познайомився тільки з основними принципами марксизму і керувався більше класовим інстинктом, я вступив студентом до Комуністичного університету ім. Артема[138].
Ректором був (о радість!) т. Скворчевський, якого я дуже любив, а він мене, як поета.
Екзаменував мене професор Яворський, якого дружина, що він її покинув, викрила фотографією як австрійського жандарма.
Він мене спитав:
— Як ви гадаєте, це добре, що на землі точиться класова боротьба? Я сказав:
— Від того, що я скажу, добре це чи ні, класова боротьба не припиниться. Це закон життя нашого часу, об'єктивний закон, який не має нужди в моїх оцінках.
Я був прийнятий до Артемівки.
Тільки мені не сподобалось, що професор Яворський сказав про мене, що я «чудесний матеріал». Який я матеріал? Я людина!
В Артемівці викладав професор Рожилин[139], який в той же час працював і в ЦК.
Він прославився своєю чудною і дикою для мене лекцією: «Красота — это контрреволюция», і під час диспуту по ній розбив в пух і прах усіх своїх опонентів.
Хоч мені дивно було, як це він проповідував, що красота — контрреволюція, хоч сам любив квіти і мав дуже красиву дружину.
124
Панч Петро Йосипович (справжнє прізвище — Панчєнко; 1891–1978) — український радянський письменник.
125
Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище — Штанько; 1903–1938) — український радянський письменник.
129
Головко Андрій Васильович (1897–1972) — український радянський письменник, один із зачинателів української радянської прози.
130
Перша збірка В. М, Сосюри «Поезії» була видана в Сумах (Всеукрдержвидав, 1921. –16 с.).
131
Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896–1982) — український радянський поет, літературний критик, ботанік (доктор біологічних наук). Рецензія М. Доленго «Володимир Сосюра. Поезії» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1921, № 2, с. 141.
132
…в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»… — Названа збірка В. Сосюри вийшла в Харкові в 1921 p., але на титульній сторінці було поставлено дату 1922.
133
Франко Тарас Іванович (1889–1971) — український радянський літературознавець; син і. Я. Франка. Рецензія Т. і. Франка «Володимир Сосюра. «Червона зима» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1922, № 1/3, с. 71.
134
Семенко Михайло (Михайль) Васильович (1892–1937) — український радянський поет-футурист.
135
«Червоний шлях» — український громадсько-політичний, літературно-мистецький і науковий журнал, що виходив у Харкові в 1923–1936 pp. як щомісячник і був із січня 1931 p. органом Федерації об'єднань радянських письменників Україні!.
136
Мамонтов Яків Андрійович (літературні псевдоніми — Я. Лірницький, Я. Пан; 1888–1940) — український радянський драматург, театрознавець.
137
Сенченко Іван Юхимович (1901–1975) — український радянський письменник. Літературну діяльність розпочинав і як поет, видавши збірку «В огнях вишневих завірюх» (X., ДВУ, 1925).
138
Комуністичний університет імені Артема — вищий навчальний заклад УРСР, що готував кадри керівних партійних і профспілкових працівників. Університет було створено в 1922 р. на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП(б)У у Харкові (у 1932 p. був реорганізований у Вищу комуністичну сільськогосподарську школу).