А коли він у ЦК перевіряв дівчину, що хотіла мати роботу секретарки, то сказав їй:
— У вас некрасивий почерк!
І от Валентин Сергійович Рожицин читав нам, студентам, лекції по історії культури, і коли дійшов до Пушкіна, то я запискою спитав його: «Почему Пушкин писал по-русски?»
Всі, чи більшість студентів, гримнули розкотистим сміхом, мовляв, яке ідіотське запитання.
Але Рожицин сказав:
— Товарищи! Здесь не до смеха. Вопрос очень серьезный. Информирую. Пушкину гораздо легче было писать по-французски потому, что он думал по-французски.
А по-русски он писал потому, что был под влиянием народного творчества: няня.
Професор розв'язав мої останні сумніви. Справа в тому, що за мій перехід як поета з російської мови на українську я не подобався багатьом студентам. Вони дорікали мені за це майже як за національну зраду, вважали українським націоналістом.
І коли я говорив їм, що писав би російською мовою, якби народився в Росії, бо я знаю тільки літературну російську мову, а народної не знаю. Без знання ж народної мови письменником, яким я хочу стати, не станеш.
— А Гоголь? — казали вони мені.
— Так Гоголь тим же й великий, що своїм знанням народної української мови збагатив російську літературу, — казав я.
Але це їх не задовольняло.
Один мені сказав:
— Зачем ты сменил королевскую флейту на сопилку?
Я гаряче відповів:
— «Сопилка» мне дороже тысяч королевских флейт!
І от за допомогою т. Рожицина я розв'язав для себе свої вагання в сторону рішучого і беззастережного переходу на українську мову.
Звичайно, я задавав т. Рожицину запитання для студентів, які дуже любили, як і я, Рожицина.
Я прекрасно знав, що у Пушкіна в сім'ї панувала, як і у всього російського дворянства, французька мова як побутова мова.
Мені хотілося вустами професора відповісти студентам на їх великодержавницькі нарікання.
Вчився я добре. Вчителька з російської мови навіть звільнила мене від слухання її лекцій.
А от економгеографія та фінансові всякі справи мені ніяк не давалися, і я заздрив дівчатам і студентам, що в цих питаннях почували себе, як риба в воді.
Мені дуже сподобалась одна студентка. Вона була дуже красива ніжною і мрійною українською красотою з правильними рисами обличчя, тонкими крилатими бровами й довгими віями, за якими сіяли карі сонця її чудесних, глибоких, як щастя, очей.
Це була Наталя Забіла[140].
Я писав їй закохані записки, і раз запискою просив її прийти на цвинтар уночі, де часто молодь улаштовувала романтичні побачення.
Цвинтар був поруч Артемівки.
Але Наталя не прийшла. Замість неї мали прийти її чоловік, теж студент Артемівки, Сава Божко[141] з Іваном Кириленком[142], та побоялись, як потім розповідав мені Кириленко, бо думали, що в мене є зброя.
А зброї в мене і не було.
Звичайно, я не знав, що в Наталі є чоловік, та ще такий цинік і Дон-Жуан, як Сава.
Правда, Дон-Жуан він був примітивний, як сільські куркульські парубки або російські купчики: «Моему-де праву не препятствуй!»
Але справа не в тому, справа в тому, що натурою я був схожий до Наталі, а в Саві її, мабуть, захопила його емоціональна первісність, сила і напористість, яких у мене не було.
Я був ніжний і ніяковий, і навіть Наталя часто читала мені марксистські нотації за мою розхристаність і непокірність певним догмам, в які вона свято, як начотниця, вірила, не розглядаючи їх крилато, в дії, в зв'язку з життям.
Але ми ж були молоді, і кожний по-свойому молився марксівському богові.
XLVIII
Організувалася спілка пролетарських письменників «Гарт»[143]. Організатором і її ідейним керівником і натхненником був т Блакитний, або Еллан. Ми пішли в «Гарт». Йогансен[144], хвильобий, Поліщук і ще багато.
Ми називали себе спадкоємцями класичної літератури, власне, так було на ділі. Я, наприклад, ніяк не міг примиритися з буржуазною теорією одмирання поезії, яка то. и розкладалась, але не поезія взагалі, а поезія розгромленої (у нас) буржуазії, коли були у нас різні течії: футуристи (слово-звук)[145], імажиністи (слово-образ)[146], акмеїсти (слово-плоть)[147], нічевоки (слово-тінь)[148] і т. ін., не кажучи вже про символістів (слово-символ)[149] і декадентів[150] різних мастей. Повний розклад на атоми.
Теорія одмирання поезії була гадючим жалом переможеного ворога, який хотів отруїти молоду і свіжу свідомість переможців.
143
«Гарт» — Спілка пролетарських письменників України (1923–1925), членами якої були В. Блакитний, П. Тичина. і. Микптенко та ін.
144
Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (літературні псевдоніми — В. Вецеліус, М. Крамар; 1895–1937) — український радянський письменник.
145
Футуристи (слово-звук) — представники футуризму (від латинського futurum — майбутнє), формалістичного напряму в літературі й мистецтві, що склався напередодні і в роки першої світової війни. В українській літературі представниками футуризму були у 1920-х роках М. Семепко, Г. Шкурупій та ін.
146
імажиністи (слово-образ) — представники літературного угруповання імажинізму (від англійського — іmage — образ), що існувало переважно в Росії в 1919–1927 pp. (В. Г. Шершеневич, А. Б. Марієигоф, ранній період творчості С. 0. Єсеніна). імажиністи проголошували основним принципом поетичної творчості самоціль форми, зводили поезію до штучних образів і метафор і т. п.
147
Акмеїсти (слово-плоть) — представники модерністської течії в російській літературі початку XX ст. — акмеїзму (від грецького akme — вершина, вищий ступінь, розквіт). Акмеїсти проповідували «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.
148
Нічевокв (слово-тінь) — представники однієї з модерністських течій в російській літературі початку XX ст.
149
Символісти (слово-символ) — представники європейського літературно-художнього напряму кінця XІX — поч. XX ст. (французьке symbolіsme, від грецького symbolon — знак, символ). Елементи символізму помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, а пізніше в поезії П. Тичини, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка.
150
Декаденти (від французького decadence — занепад) — представники антиреалістичних течій у буржуазній літературі та мистецтві кінця XІX — початку XX ст. Для декадентів були характерними відчуженість від життя, відмова від суспільної боротьби, пропагування концепції «мистецтво для мистецтва», песимізму, містики. Декадентство об'єднує різні за формальними ознаками, але близькі за суттю школи — символізму, акмеїзму, футуризму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.